◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Дня 1. мая с. р. помер талановитий артист українського театру Володимир Садовський в 30-ім роцї житя. Покійний, син народного учителя Захара Садовського, свідомого і дїяльного патріота в Гусятинщинї, кинув свій завід і посвятив ся сценї на 2 роки перед війною. Війна взяла його здоровлє, в Карпатах ранений в груди пішов інвалїдом у цивільне житє. Вступив на українську сцeнy за директури Коссака о 1915 р. і здобув собі симпатію публики, а признанє у знавцїв і товаришів. В своїм репертуарі мав між т. зв. характеристичними ролями пописову ролю Возьного в "Наталцї Полтавцї", дяка у "Вихованцю" і кілька инших. Вже від грудня минулого року тяжко нездужав, мало виступає у театрі, і то кождим разом прихоив на сцену в горячцї. Туга за сценою томила його не менше як рана від шрапнеля і грудна недуга. Ще місяць тому казав себе привести попід руки до театру, побув там пару хвиль i пішов у шпиталь. Шкода, що смерть забрала того талановитого, незвичайно пильного і роботящого аpтиста, — перед ним стояла дорога до слави. Терниста, але він дійшов би був до мети. В. й. п.! Похорон відбув ся в пятницю 4. с. м. о 3. год. по пол.
По Холмщинї — Волинь. "Głos Ziemi Chełmikiej" пише: "Волинь, яка остає під війсковою австро-угорською управою, є подїлена на два повіти: ковельський і володимирсько-волинський. Населенє обох повітів є в значній части католицьке і польське, бо православне опустило край при російськім відворотї в 1916 р."
Далї обговорює польську й українську акцію на Волини, бючи на алярм, що "українське учительство веде живу й добре зорґанїзовану національну акцію", — й кінчить: "Сїльський нарід загалом не має ще нинї нїякої виразної національної свідомости, одначе можна завважити постійний нахил до католицизму й польськости, хоч в сїм напрямі не ведеть ся акція з польської сторони. Інтелїґенція чує жаль до Польщі, що вона забуває про Волинь, хоч власне тепер була би потрібна визначна поміч передовсїм для просвітного руху і шкільництва. Проголошенє незалежности Польщі зробило тут досить сильне вражінє. В тім часї майже з кождого села записувано ся до польських лєґіонїв. Тепер місцева інтелїґенція й нарід приготовляє висланє адреси до варшавської Державної Ради."
Українські народні стипендії. З Праги пишyть: Комітет помочи для укр. шкільної молодїжи в Празї признав на своїм засїданю дня 3. мая стипендії по 200 К:Стефанови Мидлякови, студентови II. року на віддїлї для будови машин полїтехнїки у Віднї і Станиславі Стефанїї Лївацькій, ученицї IV. року учительської семинарії також у Віднї. За час не сповна трьох місяцїв, від коли комітет розширив свою опіку на всю українську шкільну молодїж Галичини і Буковини, признано, дякуючи жертвам добрих людий, 29 стипендій в сумі 5.300 К. Се дуже відрадний факт, а ще відраднїйший під таку хвилю, коли наш війною на нашій землї найбільше зруйнований нарід, мимо понесених великих жертв крови і майна та мимо стараня наших послів і Культурної Ради, не може дождатись хоч би малої державної помочи для молодїжи висших і середних шкіл. Та дотеперішні жертви земляків, як і значне число признаних стипендій, що доказують не малу житєву силу нашу, неxaй будуть заохотою до дальшої працї на поли вихованя дїтий наших. Навчені досвідом, шукаймо спасеня не в чужій ласцї, а в самопомочи. Тому просить комітет шановних земляків патріотів, щоби жертвували на стипендії для здбної і пильної молодїжи нашої. Вдвоє дає, хто скоро дає. Жертви просимо присилати під адресою: Hofrаt dr. Iwan Puluj, Smichow Fabichgasse 1268. Комітет помочи для укр. шкільної молодїжи в Празї.
Caveant соnsules. Нам пишуть: 1. мая рано приходить до церкви в Caмборі одна панї на Службу Божу. Се ж прецїнь місяць, коли відправляють ся майські богослуженя! Не заставши Служби Божої, звернула ся згадана панї до одної міщанки з запитом, чи не знає, коли буде Служба Божа. "Мабуть що не буде" відповіла, "я чекаю вже з пів години та годї діждати ся. Дома я ще навіть не палила й нїчого не їла, умисно прийшла до церкви, а тут нема нїякого богослуженя. Якось у нас в церкві годї коли застати Службу Божу, а в костелї, коли прийдеш, то все є Служба Божа. Через те ми так пропадаємо. Ну що ж робити, то я піду до костела".