Коли призадуматися над питанням в який спосіб охопити цілість народнього життя звідки найти рук до праці, то водночас приходить на думку справа заплати і як найти покриття цих видатків. А притому чи платити лише працівникам у місті, що працюють у більших установах, при зеленому бюрку, чи й кожному громадянському працівникові. Значить голові читальні, кооперативи, провідникові аматорського гуртка, диригентові хору, мужеві довіря і т. д.
Якщо ми хотіли б станути на такому засадничому становищі що платити треба, то воно навіть в сьогоднішних умовинах, по дволітньому побуті на наших землях большевиків із їх матеріялізмом, було б осоружне не лише загалові українського ідейного громадянства, головно селянству, робітництва, молоді, жіноцтва, але також переважаючій частині інтеліґенції. Навіть такі пляни чи мрії не зможуть так легко перекреслити майже 80-літньої традиції громадянської праці на всіх ділянках нашого національного життя. Бо лише така праця, овіяна великим запалом, глибокою ідейністю, збудувала на протязі десяток літ цілий ряд наших краєвих установ, дала тверді підвалини під наш національний розвиток,тисячі й десятки тисяч найкращих одиниць з поміж нашого народу посвятили тій праці найкращі літа свойого життя, молодечу енерґію чи старечий досвід. І ми мали б на це все махнути тепер рукою кидаючи гасло — яка плата, така праця...
Врешті бачимо навіть сьогодні на всіх ділянках нашого життя працю тисячів наших ідейних громадян, що докладають всіх зусиль для розбудови національного життя зовсім безкорисно. А працюють вони при акції допомоги полоненим, чи голодуючим, при веденні культурно-освітньої роботи, чи організації молоді; понад 4000 мужів довіря по селах виконує доручення своїх Делеґатур чи Комітетів, і сотки та тисячі інших робить це саме на всіх ділянках нашого широкого, всеобіймаючого життя. Бо ж неможемо зробити з громадянської праці прибіжища для платних працівників, гетта платних посад. Врешті хто ж тоді буде всилі понести відповідальність за цілість нашого життя — гурток платних людей?...
Український Центральний Комітет, що впродовж 2 років кермував цілістю нашого зорганізованого життя по той бік Бугу й Сяну може з вдовіллям ствердити, що він в першій мірі завдяки соткам українських учителів, що через кілька місяців не одержували платні, але працювали незвичайно жертвенно, та тисячам громадян жертвенних, що зовсім безплатно, але рівночасно з повною посвятою виконували його доручення та свої обовязки, міг виконати свої великі, такі відповідальні завдання. На 27 Комітетів, на 45 Paйонових Делеґатур, на 177 волосних делеґатів та 978 мужів довіря було лише 230 платних працівників, решту праці виконували ідейні громадяни. 13 Комітетів та майже всі Делеґатури виконували свого працю без одного платного службовика, а виконували її не гірше, часто навіть краще, як ті з платними службовиками й виконують її до сьогодні. Частинно інакше ті справи виглядають на терені Галичини, не лише з причин більших аґенд наших Комітетів, але й з причини іншого підходу до тієї справи.
А проте ми зовсім не закриваємо очей на цю проблєму та зовсім не хочемо повертатись до метод громадянської праці з часів до тої світової війни, щоб цілість праці спирати лише на громадянському чиннику. Навпаки ми є тої думки, що кожна більша установа, яка веде відповідальну працю мусить мати платний апарат; отак він має бути лише хребтом установи, на якому спочиває праця й відповідальність. Тому УЦК вишукує людей, улаштовує для них курси, перешколює їх, помагає слабшим Комітетам фінансово для оплати персоналу, але й не зрезиґнує з праці громадянського чинника, бо в тому випадку перестав би частинно бути громадянською установою, а став би бюрократично-адміністраційним осередком. Комітети не можуть замінитись у бюра платних посад, але мають бути осередками громадянської праці, що мають притягнути до праці всіх громадян доброї волі, ідейних, жертвенних у формі обєднань, праці, комісій чи колеґій.
Громадяни, що працюють у інших установах як платні працівники, можуть та повинні пoсвятити дещо й доброї воді для праці в Комітеті чи його клітинах бо самі платні службовики всім обовязкам не дали б ради.
Одно певне, що ера громадянської праці, яка має серед нашого народу такі гарні традиції, много світлих представників, ще не минула та не сміє минути. Тому всі громадяни доброї волі, всі ідейні та жертвенні сини Батьківщини, повинні про це не забувати. Бо можливості праці великі, а мабуть ніколи стільки не було потрібно працьовитих рук, як саме сьогодні.
І треба вірити, що на поклик Українського Центрального Комітету, крім великих рядів плат них службовиків, стануть до праці —- тисячі й десятки тисяч наших громадян, стане цілий народ, що виконував би завдання, які вложила на всіх ця важлива хвилина й історія.
М-р Микола Цєнко.
