Судьба віроломної.

З судової салї.
З Самбора. Дня 25 н. от. падолиста с. р. ставав перед трибуналом судьїв присяжних в Самборі Антін Коник, господар і побережник з Волосянки під Сколїм, обжалований о злочиньство убійства з §.140 закона карного, сповненого на власній женї Ганци. Річ була така:
Коник оженив ся перед роком з 19-лїтною дївчиною Ганкою Н., не був щасливим в пожитю, бо молода жінка не була єму вірною, а — так само як і перед подружєм — глядала собі любовників поза плечима мужа, хоч той був і нїчого чоловік, і молодий, бо мав усего 24 лїт, ба навіть не давав віри балаканю людей, коли часом хтось розповідав єму про негідне поступованє жінки. Так пережили молоді супруги з собою всего 10 місяцїв до критичного дня 21 серпня с. р. Дня того вернув Коник в ночи по тяжкій цїлоденній праци до дому. Була вже 10 година з вечера, жінки в хатї не було, а в додатку не приладила анї раз що вкусити, щоби заспокоїти голод. З невеселою думкою удав ся він на під до возівнї спати. Нараз чув якійсь шелест на подї, за хвильку зіскакує якійсь мужчина на фіру сїна, а в слїд за ним знов хтось нїби женщина. Коник пустив ся за ними в погоню і, на нещастє своє, зловив лише женщину і пізнав в нїй свою жінку. Тепер не було вже сумнїву, — люде казали правду. "Твердий жаль" стиснув єго за серце і, стративши з великого жалю свідомість, пустив волю жалеви, а пірваний местію вхопив в одній хвилї невірну обіруч під шию і кинув нею два рази об землю так сильно, що она виповівши лиш слова: "Ґаздунцю, ґаздунцю, даруй менї житє!" — сконала на місци.
Убійця з-разу не признавав ся до сего злочиньства, але вкінци, притиснений до стїни, виспівав ще в слїдстві всю правду і так само не запирав ся і при розправі, виправдуючи ся тим, що в тій хвили і не знав, що робить — впрочім хотїв невірну жінку лиш укарати, але не убивати. Заступаючій державну прокураторію п. Саганек домагав ся доконче укараня підсудного. "Не беріть Панове присяжні — казав він — на взгляд того, що в сїм випадку заходить віроломство. Не хочу нїякому станови уймати, однак се стверджений факт, що наші селянки не конче вірні жінки. Отже коли пустимо убійцїв безкарно, легко може стати ся, що в короткім часї не стане по наших селах жінок, бо мужі побачивши, що за убійство віроломної жінки нема нїякої кари, готові их повибивати". Однак присяжні 9 голосами против оправдали Коника з закиненого єму убивства, а трибунал в наслїдок того вердикту випустив єго на волю. Коли предсїдатель суду сов. Колянискій сказав Коникови: "Йди до дому, панове тебе увільнили", той в радости кликнув на цїлий голос: "Нашому найяснїйшому панови многая лїта!" і, кланяючись до самої землї нa всї сторони, опустив "страшну салю", наче б єму тяжкій камінь з серця зняло.
Тепер ще кілька слів о вердиктї пп. присяжних, котрі по всїх краях в тім одинокім випадку (віроломства) пускають виновника безкарно, чим висказують уже не знати вже по котрий раз засаду, що супружество — звязь свята, а сторона, котра звязь тую самовільно і негідно розриває, руйнуючи через те щастє другої невинної сторони, поносить заслужену кару, коли гине з рук местника. "Жаль ваги не має" — каже народна пісня — і се, здаєсь, найголовнїйшій мотив, за-для котрого присяжні майже завсїгди того рода виновників увільнюють, а суспільність тому не перечить, а противно, того рода вердикти присяжних нераз приймає навіть симпатично.

09.12.1891

До теми