Українське церковне життя

У Бразилії й Арґентині
У Бразилії переживає наш народ і Церква важкі хвилини. У школах заборонено навчати по українськи, по церквах наказано проповідувати по бразилійськи (портуґальски), а відтак можна переповісти зміст проповіди у рідній мові. Та проте рук не опускають. Щоб виховати собі новий доріст до праці на церковній ниві, відкрили тамошні отці Василіяни новіціят у Прудентполі, де під цю пору мають вже біля двадцять молодців, які після новіціяту віддадуться будь дальшим студіям будь виконуватимуть ремесла, дуже помічні у місійній праці на цих теренах. Новіціят веде о. Іриней Маланяк, галичанин, що є одночасно ігуменом прудентопільського манастиря. — У цім же манастирі є друкарня, що видає крім чисто релігійного органу "Місіонар" ще другий часопис "Праця". — У проводі тамошньої чернечої василіянської провінції стоїть рухливий о. Осип Мартинець, уроженець бразильський, людина розумна і виїмково талановита. — Можна сподіватися, що з назначєнням окремого українського єпископа для Бразилії можна буде скорше перемогти неодну трудність і складніше повести церковні наші діла. Ця справа з причин від нас незалежних ще дещо відтягається, але з часом буде певно позитивно полагоджена.
Аргентина все ще відчуває велику недостачу священиків українців, бо на цілу простору тамошню територію є тільки трьох священиків василіян, які ніяк не вистарчають на заспокоєння потреб українського населення. Через воєнні дії не можна вислати туди нових сил до праці, а їх удесятеро треба би було помножити. Місійною працею в Арґентині кермує довголітній тамошній місіонар о. Остап Турковид, василіянин.
У Північній Америці
У Злучених Державах болюче відчувають недостачу священиків. Старші переносяться до вічности, а новий приріст далеко не покриває запотребування. Ті, які залишилися, гонять рештками сил. Багато з них фізично вичерпані і не можуть видатно працювати. Деякі нездужають і тільки з трудом можуть сповняти свої душпастирські обовязки.
В Шикаґо відбувся літом український евхаристійний Конґрес, про який ми вже давніше згадували.
Канада теж не має надміру душпастирських сил тай доріст не збільшується рівномірно з потребами нашої Церкви. Отцi василіяни потерпіли в Мондер болючу втрату внаслідок пожежі церкви. Будова нової зустрічає труднощі, бо і там відчувають наслідки війни. Відомий місіонар у краю і за морем о. Андрій Трух, колишній полковник УГА, дуже тяжко нездужає. Відомий робітник пера на церковній ниві о. Петро Котович у Монтреаль в Канаді теж вичерпаний віком і працею.
У Хорватії
З пpoгoлошенням незалежної хорватської держави українська Церква на цій території глибше відіткнула і взялася до праці. Православна Сербія за підшептами емігрантів москалів докладала всіх зусиль, щоб нас теж знищити. Помагав їм чимало відступник-ренегат Стрільчик, що на терені Босні розпинався за юдин гріш над поширенням московсько-сербського православя між нашими незорієнтованими переселенцями. З повстанням Хорватії зчез Стрільчик, а ним збаламучені українці вернулись масово до своєї Церкви. — Поґлавнік д-р Павеліч поставився до українців і нашої Церкви зовсім прихильно, признав їм такі самі права як хорватам, випосажує у матеріяльні засоби тамошній гр.-католицький духовний семинар, щоб швидше могли ми діждатися нового доросту. Осиротіла крижевацька єпархія ще досі необсаджена новим владикою, та мабуть і ця справа небавом діждеться для українців щасливої розвязки.

19.10.1941

До теми