Промови нїмецького державного канцлєра і анґлїйського державного секретаря, зачіпаючи о всї актуальні справи біжучої міждержавної полїтики, звернули особливо вагу на росийський воюючий панславізм, який нетільки тепер спричинює поважні замотаня в положеню на Балканї, але і в будучности загрожує европейському мирови.
Зокрема нїмецький державний канцлєр вказав дуже виразно на ту небезпеку, яка зі сторони росийського воюючого панславізму грозить відносинам між Росиєю й австро-угорською монархією. Справдї, побіди славянського оружя на Балканї викликали в панславістичних краях великий під'єм духа, і тепер, після визволеня Славян з турецького ярма, панславісти що раз голоснїйше говорять про визволенє Славян з-під нїмецького ярма, під яким розуміють Австрию. „Як вірні союзники Австро-Угорщини — говорив у сїй справі нїмецький державний канцлєр — стараємо ся по змозї злагіднити те напруженє. Одначе не треба ховати голови в пісок. Бо що нашу союзницьку вірність збережемо також поза областю дипльоматичного посередництва, не треба аж зазначувати".
Сї слова німецького державного канцлєра мають велике значінє як безпосередно для Австро-Угорщини так посередно для вдержаня мира взагалї. Голосять вони, що Австро-Угорщина в разї нападу зі сторони Росиї не остане без союзника, а се знов значить, що Росия не так швидко дасть ся аґітаторам панславізму втягнути до війни з Австро-Угорщиною, коли знати-ме, що тодї прийшло ся би їй воювати також з Нїмеччиною.
Значить, провідні державні мужі двох найсильнїйших европейських держав бачать у росийськім воюючім панславізмі небезпеку для теперішного й будучого мира в Европі.
А причина, яка заставляє росийський воюючий панславізм перти росийське правительство до війни з Австро-Угорщиною, се в першій мірі українське питанє. Хотячи здавити національний розвиток українського народу, щоби його териториєю і його числом збільшити могучість росийської нациї, того "росийського моря", в яке по мріям росийських панславістів повинні сплисти ся всї "славянські ріки", росийський воюючий панславізм не вдоволяєть ся тим, що може позволяти собі на всї експерименти національного поневоленя супроти українського народу в Росиї, — він хотїв би дістати в свої руки ще й огнище українського національного житя в Австриї, Східну Галичину.
І як знаменне доповненє виводів провідних державних мужів Анґлїї й Нїмеччини являєть ся найновійша росийська націоналїстична манїфестация в Петербурзі, яка відбула ся позавчера вечером в салї "Дворянського Собранія", де ґр. Бобрінський, представивши "страшні переслїдуваня чотирох мілїонів православних Росиян" в Австриї, серед загального ентузиязму заявив, що в оборонї переслідуваних Росиян не спічне доти, д о к и над Карпатами не стане повівати росийський прапор.
Отже проти нас в першій мірі готовить ся до походу росийський воюючий панславізм, нас хоче він знищити, нашу національну територию і національну силу втопити в росийськім мори.
І нема виглядів, щоби в передвидженій будучности се змінило ся. Росийська лїберальна публична опінїя в найлїпшім разї в своїх полємічних виступах проти націоналїстів виткне їм, що се "нацїоналїстична політика обернула Поляків і Українців в найгірших наших ворогів і найвірнїйших підданих австрийського цїсаря", — як се говорить в Русскій Молв-і кн. Б. Трубецкой, — одначе та сама лїберальна опінїя устами своїх представників а lа Струве голосить солїдарно з націоналїстами похід проти Українцїв. Ще супроти Поляків вона готова на уступки, якими можна би їх було примирити з Росиєю, бо Поляків нема надії обернути в "русскихъ", — але супроти Українцїв вона разом з націоналїстами проповідує "единство русскаго народа".
І коли б прийшло до оружного конфлїкту між Австро-Угорщиною й Росиєю, то весь український нарід повинен бути сьвідомий того, що се nostra res agitur, і заздалегідь готовити ся заважити на вазї того конфлїкту, як самостійна національна сила, яка не позволить панувати над собою, а зуміє оберегти своє право на національне житє.
