Національна свідомість народу чи його частини — це вислід умовин, що тим чи іншим способом допомагають кристалізації національної свідомости. Часто з погляду національного інтересу більш побажані й кращі є тверді умовини, що гартують народній дух, ніж задушлива атмосфера, що присипляє національну свідомість.
Коли це стверджуємо, зовсім не стаємо на становище морального детермінізму, не вважаємо людини безвольною, безвідповідальною іграшкою умовин. Не входячи у розгляд складного питання національного ренеґатства, стверджуємо, що цей важкий гріх годі занадто похопно прощати людині, яка уважала себе українцем, але відцуралась свого народу під натиском обставин, хоча б і справді важких. Але чи можна винувати у недостачі національної свідомости того, хто ніколи її не мав? Коли ворог зумів ізолювати від політичних та культурних впливів українства якусь частину народу, де свідомість ще не пробудилася зовсім, або де вона була ще на дуже низькому рівні, то нема тут ренеґатства, нема вини. Тому зовсім неправильно відсуджувати напр. від українства "калакутів", цебто наших братів, що унаслідок царської короткозорої політики та хитрощів польського духовенства перейшли у польський табор, заки ще на їхню землю дійшла хвиля української національної свідомости. Ще менше причин, щоб осуджувати їхніх нащадків, які вже виховалися під польськими впливами, у переконанні, що вони поляки. Таким самим промахом є накидуватися на селянина з якогось Богом і людьми забутого села Холмщини, що він несвідомий, що, мовляв, іде до УДК лиш тоді, коли попаде в біду і т. д.
Без власної культурної чи хочби господарської орґанізації, без рідного друкованого слова, без своєї інтеліґенції, він не міг розвинути у себе поважної національної свідомости. Але, зберігаючи свою віру серед найважчого гнету, доказав він свою підсвідому, орґанічну приналежність до українського народу сильніше, ніж найшумнішими патріотичними фразами, заслужив на признання, пошану — і на терпеливу працю над розбудовою повновартної свідомости на тих здорових, твердих, хоч і невеликих основах.
Не маємо основи гніватися на селянина з якоїсь темної закутини Холмщини, Підляшшя, Посяння чи Лемківщини і тоді, коли він не стає відразу свідомим українцем, не зважаючи на наші зусилля. Замість нарікати на невдячний терен та опускати руки у знеохоті, краще тоді поставити собі питання, чи наша освідомна праця поставлена на належному рівні, чи ми вживалися в середовище, над яким працюємо, чи пристосували до нього свої методи праці, чи говоримо мовою, зрозумілою для нього. Бо лиш зміст національної свідомости має бути один — засоби й методи її ширення мусять бути зіндивідуалізовані, пристосовані до кожного середовища.
