Лицар в зелїзї в Дрогобичи.
Нам пишуть: Щоб відсвяткувати роковини відбитя Дрогобича з під російського наїзду, оснував ся в Дрогобичи горожанський комітет під проводом старости ц. к. полковника Казимира лицаря Лубич Ґужковського. Цїлю комітету було постановити дня 14. мая 1916 лицаря в зелїзї, з якого дохід призначений для вдів і сиріт. В склад комітетy увійшли репрезентанти всїх верств та народностий.
День відслоненя памятника випав на причуд гарно. Причинила ся до того гарна погода, яка позволила зібрати ся народови з найдальших сїл в містї. В 8 год. рано відправлено богослуженє в церкві оо. Василян, о 9 в костелї в божницї. Около 10 стали приходити з сїл "Сїчи" й "Соколи" зі своїми стягами та австрійськими й українськими хоругвами. Входили до міста з піснею "Ще не вмерла" на устах. Уставляли ся на ринку, де станув павільон лицаря. Сей павільон, побудований п. Цукерберґом по плянам інж. Єльонка, має круглу баню наших церков, яка спочиває на чотирех деревляних стовпах. Однокою прикрасою банї чотири великі шрапнелі, що стоять по рогах в насадї копули.
Торжество відслоненя зачав полковник Ґужковський, який найперше привитав гостий, що прибули на відслоненє, а то ґенерального нїмецького конзуля зі Львова Ф. Гайнце, професора д-ра Зерінґа, полковника нїм. ґен. штабу Четтеріза, інтенд. радн. Вакенрайдера, полк. авст. ґен. шт. Цедівіца та много инших достойників. Потім дякував п. Полковник тим, що причинили ся до здвигненя: надпоручникови проф. д-рови Бакови, який вирізбив лицаря, інж. Єльонкови й філянтропам, які грішми причинили ся до збільшеня фондів: Яковови Фаєрштайнови, Яковови Шпіцманови й иншим. Ся частина промови була по нїмецьки, дальше говорив п. полковник по польськи та по українськи. По нашому промовляючи звернув ся до українських "Сїчий" та "Соколів", що прибули на торжество й довгими рядами станули на ринку. Тут були — о скільки в великім натовпі народа мож було пізнати — "Сїчи" й "Соколи" з Ясеницї сїльної, Унятич, Нагуєвич, Болеховець, Раневич, Медвежі, Улична, Броницї, Модрича, Сілця, Добрівлян, Ролева, Рібчиць, Опарів.
Довгий ряд хоругов маяв від вітру до золотого сонця. Пан полковник дякував їм всїм за льояльність та любов Вітчини ту несподїванку, яку урядили своїм прибутєм й завзивав до дальшої працї. Із тих "Сїчий" та "Соколів" вийшли перші рядові й перші полковники Укр. Сїч. Стрільцїв! Промову закінчив окликом в честь обох союзних цїсарів.
Впали занавіси й перед очами станув могучий лицар з мечем та щитом, на яким герб Дрогобича. Вид був дивний та повний контрастів: лицар і — кільканайцять тисяч народа, в тім унїформи ґенералів і урядників — та українські вишивки, свити й хоругви. Те все живе й повне віри й надїї на тлї заваленого дрогобицького ратуша, з якого остала одна обідрана вежа й руїни попалених камениць в часї наїзду. Але ті руїни жиють нинї — на них нарід, що прибув з далеких гірських сіл, щоб бачити свято. Військова орхестра грає.
По полковнику Ґужковськім промовляв комісар Дрогобича п. Р. Ярош по польськи, українськи й нїмецьки, — в імени міста брав лицаря в посіданє.
По сім зачало ся вбиванє цвяхів; перший вбив полк. Ґужковський в імени цісаря, другий в імени намісника бар. Ділпера, третій в імени президії Товариства для вдів і сиріт, четвертий в імени генерала Сурмая, що дня і 5. мая 1915 ввійшов в Дрогобич. За тим стали вбивати гостї й члени комітету.
З фотоґрафій, які знимано в часї свята, годиться згадати фотоґрафію нїмецького ґенер. конзуля Ф. Гайнце, проф. Зерінґа й инших австрійських та нїмецьких війскових достойників враз з нашими "Сїчами" й "Соколами". Відбула ся також дефіляда наших "Сїчий" та "Соколів" перед гістьми. Співано: "Ще не вмерла Україна".
Який реальний вислїд з поставленя лицаря? Заки приступлено до вбиваня цвяхів, зібрано пять разів більше, нїж дала столиця Галичини — бо вже перед вбиванєм зібрано чверть мілїона корон. Вбиванє тревати-ме кілька днїв й мож сподївати ся, що дохід дійде до 350.000 кор. По обідї відбув ся концерт для народа в міськім огородї й музична академія в салї "Олїмпія".
Про розлім в українськім таборі.
У Відни, 12 мая 1916.
В останнїх днях появили ся спершу в Іllustr. Kurjer-i Krakowsk-im, а потім і в других польських часописях вістки про розлїм в українськім таборі, який мав проявити ся на зверх крізою в Загальній Українській Радї. Суспільність наша на основі довгого досвіду змогла вже не раз переконати ся, яку віру можна давати інформаціям про подїї в українськім публичнім житю, тому й зайвим було би подрібно заперечувати й теперішні злобні вигадки й перекручуваня. Колиж сї обчислені на сензацію донесеня найшли деякий відгомін і в українських кругах, то констатуємо отсим, що нїякої крізи анї в Загальній Українській Радї анї в її Президії немає.
Президія 3. У. Р., в якій засїдають представники усїх полїтичних партій українцїв галицьких і буковинських, що зєднали ся в Загальній Укр. Радї, та відпоручник "Союза для Визволеня України", відбуває дальше правильно свої наради та полагоджує справи, які входять в круг дїланя З. У. Р. — в особистім складї незміненім, від часу відїзду до краю первісних заступників партій радикальної і соціяльно-демократичної.
Річ самозрозуміла, що представники окремих партій, що засїдають в президії З. У. Р., з уваги на свої полїтичні світогляди, можуть деколи розходити ся в оцїнцї прояв полїтичного житя і відношеня урядових кругів до українського питаня і в доборі засобів до його найуспішнїйшого полагодженя, — та рівночасно з тим розуміють добре конечну потребу взаїмних уступок для осягненя національної однодушности в боротьбі з противниками, тож зі всею рішучістю стоять за удержанєм і укріпленєм нашої міжпартійної, спільної орґанїзації, утвореної волею цїлої суспільности під боєву хуртовину — в формі Загальної Української Ради.
При сїй нагодї позволимо собі висловити переконанє, що й широкі круги українського громадянства, маючи на увазї хочби тільки з'єдиненє, переведене на час війни серед наших сусїдів, піддержуватимуть в теперішну переломову хвилю заходи З. У. Р. в інтересї національного самозбереженя та твердою рукою, хоронити її перед всякими затїями, щоб дякуючи з'єдиненим зусилям цїлого нашого громадянства змогли ті сотки твсяч наших братів, що проливають свою кров на боєвім фронтї, по війнї вернути до рідного, обновленого краю.
Загальна Українська Рада: д-р Кость Левицький, голова; Микола Василько, Ярослав Весоловський, Володимир Темницький, заступники голови; Маріян Меленевський, відпоручник "Союза для Визволеня України".