Олексій Розумовський, син реєстрового козака з села Лемешів у Чернигівщині, дістався до царської капелі в Петербурзі. Незвичайний красунь, з дуже гарним голосом, подобався царівні Єлисаветі, донці царя Петра І. і, коли вона стала царицею, обвінчалася з ним потайки, зробила його фельдмаршалом і графом римського цісарства. Олексій Розумовський, чоловік добрий, тактовний і український патріот, умів настроїти свою жінку-царицю прихильно до України. Вона згодилася на відновлення гетманату. Кандидатом призначено брата Олексія Розумовського, Кирила (* 1724 р.), що вихований був на великого пана й учився за кордоном. В лютім 1750 р. з небудь якою парадою відбувся його вибір на гетьмани. Весною 1751 р. він дістав від цариці гетьманські клейноди, ордер св. Андрія і царську грамоту. Під його владу піддано також Запорожську Січ і на Україні відновлено устрій, який був перед 1722 р.
Гетьман Кирило Розумовський збудував величаву палату в Батурині, жив мов якийсь володар і носився з думкою оснувати у своїй улюбленій столиці університет. Була це людина дуже освічена й дотепна. Дотепи його ходили по Росії до недавна. Але ні хитрий, ні передбачливий він не був. Легко довіряв людям, особливо свому колишньому учителеві, а пізніше дорадникові ґр. Тєплову. Він то мабуть і став спричинником катастрофи гетьмана Розумовського, бо, кажуть, що не хто інший лишень Тєплов намовив старшин, щоб подали до нової цариці, Катерини II, прохання зробити гетьманську булаву дідичною в роді Розумовських. Сталося це 1763 р., а вже 1764 р. Гетьман буцім то добровільно попросив Царицю, щоби звільнила його з важкого й небезпечного уряду германського. Цариця пішла гетьманові назустріч, його звільнено, наділено велитенською, на тодішні часи, пенсією 60.000 рублів і дуже великими маєтностями (Гадяцький ключ і Биківська волость), але нового гетьмана вже не вибрано. Останній гетьман України Кирило Розумовський помер 1803 р. Його син, Андрій (1752-1836 рр.) був російським амбасадором у Відні. Одружився з ґр. Єлисаветою Тгун, якої сестри одна була дружиною лорда Канвілляма, друга Карла Ліхновського. Таким чином Андрій Розумовський був посвоячений з тодішною европ. маґнатерією, а в його розкішній палаті у Відні скупчувався світ дипльоматичний і мистецький. На славних четвергових вечорах у Розумовських грав відомий віденський квартет (Шупангціґ, Лінке, Сіна і Вайс), а придворні співаки Розумовського співали українські пісні. Бував тут також великий Бетовен, що деякі зі своїх ґеніальних творів присвятив Ліхновським та Розумювським, звязуючи таким чином їх імена зі своїм безсмертним іменем. Вечорам у Розумовських треба також мабуть завдячувати ті рефлєкси української музики, що бренять у деяких архитворах Бетовена. До світової війни жило ще двох нащадків Розумовського. Вони почали були відновлювати величаву палату свого предка в Батурині, але молодший з них згинув у боях, як австрійський старшина кінноти, а старший, що мав великі маєтности на Моравах, перебував у своїй палаті у Берні, де відомий був як філянтроп, що особливо щиро опікувався бідною молоддю. Це останній із нащадків гетьманського роду Розумовських.
Життя в палаті амбасадора Андрія Розумовського у Відні змалював Юрія Косач у своїй прегарній історичній картині "Вечір у Розумовського", (Літ. журнал "Ми", 1934 р.). Розумовський і тодішня дипльоматія, ґрафиня Єлисавета Розумовська у вінку визначних жінок, Бетовен і мистецькі питання, тривога про долю бідолашнього прінца д'Анґієна, а над тим усім гнітуча тінь Наполєона, — все воно під мистецькою рукою Косача стає перед читачем, мов живе.
Б. Л.
