Малий фейлєтон
Усі хочуть писати фейлєтони.
Усі: дівчатка й хлопці, мужатки й старі кавалєри, ґімназисти й емерити, покликані й непокликані. Подивіться-но, скільки їх приходить щодня до нашої Редакції!
Навіть наш редакційний возьний і той якось каже:
— Пане редахтур, а що, якби я так сів та надписав якусь побрехеньку? Що?
Бо що тут такого мудрого — сісти й написати!
Це неправда, прошу я вас, немов би фейлєтон повинен мати тему, думку, дотеп і оформлення. Як людина — голову, руки й ноги. Не вірте! Цим тільки із заздрости відстрашують людей. Ось для інших газетних статтей — це так, — там треба трохи олію мати в голові і знати треба дещо — якусь там політичну ґеоґрафію, чи ґеоґрафічну політику, а для фейлєтона?... Сів, умочив перо в чорнило й уже.
Пиши, що хочеш і як хочеш. Аби тільки трохи смішно було.
Не знаємо, чи наш редакційний возьний тільки лякає всіх, що напише побрехеньку, але думаємо, що коли б захотів, то врізав би такого фейлєтона, що хоч куди. Бо що тут, кажу, мудрого такого — сісти й написати.
Ну, для прикладу, візьмімося спільно написати щось.
Мочаємо перо в чорнило й пишемо: "Про все й про ніщо".
(Хай буде — не журіться!)
Потім мочаємо знову перо й пишемо:
"У городі бузина, — як то люди кажуть, — а у Холмі дядько. І справді, на те й город є, щоб у ньому бузина росла. І на те Холм є, щоб до нього язики доводили.
"Коли ми при язиках, то скажемо, що жіночі язики такі, що з одного Холма два зроблять. А коли при Холмі, то..."
Тут треба трохи подумати. Думаємо й пишемо:
"...А коли при Холмі, то — хе-хе!...
(Це — щоб трохи смішно було!)
"...То в Холмі такі речі діються, кажу я вам, що..."
На цьому вмисне обірвімо, щоб заінтриґувати читача.
От вам і малий фейлєтон. За дві хвилини, що? Хоч і коротко, та зовсім ясно. І все тут є: і ґеоґрафія, і природознавство, і сатира, і жіноче питання, і сміху трохи, і...
Не забудьмо тільки відповідно підписати фейлєтон. Це — дуже важно. Найліпший псевдонім: "Кусливий", або "Причепа", або "Уїдливий", або "Сатир", або... кому що до вподоби.
Но, й не казав я, що фейлєтон написати — плюнути раз.
Пишіть, люди, фейлєтони. Пишіть, а слава — світом піде про вас, загуде.
— Хто це? — питатимуться, забачивши вас.
— Як то хто? Не знаєте? Та це ж той "Кусака", що фейлєтони пише!
— Не може бути!
— Маєш! Кажу вам, що він сам. Ось хрест святий, що він!
І ви побачите, як, ворочаючи очима та повихуючи кокетовно боками, підійде до вас ґімназистка й скаже:
— То це ви? Ах, Боже!.. Той самий?... Ах, а!
За нею підійде вдовичка.
— І чому ви, пане редакторе, ніколи не зайдете до мене! Що? Гордий який!
А за нею підходитимуть ще й ще люди до вас. Маси людей, цілий народ підійде. Усі вас шукатимуть, усі захочуть подивитися на вас. Побачите.
Слава ваша на дорозі лежить. Зігніться-но тільки підняти її...
Трифон Чугайстер.
