Посмертна згадка.
Дня 23 січня прийшла до Львова сумна вістка, що в Погариську, повіт Рава Руська в Галичинї, помер український письменник Лесь Мартович. Уродив ся 1871 р. Походив з снятинського повіту. До ґімназії ходив у Коломиї; але через "полїтику" мусїв її покинути, перейшов до Дрогобича та завдяки батьківській опіцї директора Олександра Борковського зміг дійти до матури, не опинюючи ся через "полїтику" поза ґімназією. Як полїтичний аґітатор і письменник, як кандидат адвокатури, як господар, котрий управляв земельним господарством у посїлостях, які рівночасно парцелював, а в останнїх місяцях свого життя як комісар для контролї збіжа мав нагоду перевандрувати сливе цїлу галицьку Україну й докладно познайомити ся з усїм лихолїттєм життя галицько-українського селянина й інтеліґента. Його малюнки з того життя вийшли в трьох збірках: Нечитальник, Стрибожий дарунок і Хитрий Панько.
Хоч мало дбав про себе, до фахової освіти приложив багато працї, зложив докторат прав і в кождій адвокатській канцелярії, в якій працював, зєднував собі славу доброго юриста. В останніх роках запав на здоровлю. Проживав головно в свого приятеля д-ра Івана Кунцева в Улицьку Зарубанім, равського повіту. Зовсїм недужого заскочила його там російська інвазія. По приході союзних військ обняв місце комісаря для контролї збіжа.
Щодо полїтичного світогляду — був членом української радикальної партії. Брав живу участь у виборчій аґітації за партійними кандидатами. Редаґував декілька разів партійний орґан "Громадський Голос" і для радикальної преси писав популярно-аґітаційні статї. З них "Реформа подружного закона" вийшла й окремо.
В останнїх місяцях мав заінтересувати ся українськими селянами з Росії, котрі працювали в характері полонених під його управою. З їх життя мав брати теми для своїх писань. Лишив по собі лїтературні твори, досї нїде недруковані. Про його лїтературну творчість і значіннє в українській лїтературі сподїваємося поговорити в однім з дальших чисел "Вістника".
