Містимо цю статтю, як дискусійну, вважаючи, що сам проєкт цікавий і вapтний того, щоб йому ближче приглянулись відділи Суспільної Опіки та Oпiки над Молоддю в УЦК. — Ред.
Смужки Галичини між Сяном і Бугом, що залишились у Ґенерал-Ґубернаторстві, прилучено адміністративно до холмських сумежних повітів. Це вплинуло корисно на зближення холмщан до галичан. Та все ж само механічне обєднання в одній адміністративній одиниці людей, що перед світовою війною виростали в зовсім інших політичних і культурних обставинах та за Польщі розділені штучним кордоном заборон, не розвязує питання. Для вирівняння тієї духової різниці між галичанами й холмщанами, що проявляється й у національно-суспільному вихованні та навіть у способі думання — треба ще інших чинників.
Загально відомо, що чинником, який найбільше зближує, заприязнює й обєднує людей, є спільні переживання. Життя в одному гурті, спільні радощі й недоля, спільні сходини й забави — дають найбільше нагоди пізнати себе взаємно, зближитися чуттєво й інтелєктуально та обєднатись духово. "З ким пристаєш, таким ся стаєш" — дуже стара народня приповідка.
Тому й для духового зближення та обєднання галичан і холмщан треба творити нагоди для спільних переживань. Одна прогулька гуртка, що в ньому буде молодь галицьких і холмських сіл, зближить і обєднає їх більше, ніж десять рефератів на цю тему.
Тому не зайвим було б спробувати ще навіть цієї зими "виміняти" молодь із холмських сіл з галицькими, й навпаки — галицьких з холмськими, скажім, на три місяці. Це може принести гарні висліди: холмщанин пізнає галицьке село, познайомить родину, в якої буде перебувати з актуальними турботами та вдачею холмщан, стрінеться зблизька з галицькою молоддю та зживеться з нею. Те саме було б з галичанами, що поїхали б до холмського села. Прийде жива виміна думок, велике взаємне зацікавлення, поширення народніх звичаїв і одягів, та вирівнання духових різниць.
Цей плян лекший до переведення, ніж на перший погляд здається, бо він не звязаний з ніякими матеріяльними труднощами, та поза листуванням орґанізаційного характеру не вимагає ніяких видатків. Практично виглядала б та виміна так: вибирається двох зголошених юнаків, одного з галицького та одного з холмського села, так, щоб їхні маєткові й родинні обставини були менш-більше такі самі. Й тоді один їде туди, другий сюди. Ясно, що ні одна, ні друга родина не потребуе брати від гостя якоїсь оплати за удержання, ані платити йому за роботу, лише поводиться з ним, як зі своїм власним сином. Та й самі юнаки працюють оба в гостях так, якби працювали дома.
Досить часто доводиться чути від холмського юнака, що він рад би запізнатись із галицьким селом і навпаки. Але або нема на це грошей, або нема як, бо дома праця. А тут і видатку ніякого не треба й праця на господарстві нічого на тому не втратить.
Очевидно, що й підготову й переведення цього пляну треба виконати дуже совісно. Перш за все треба звернути увагу на реліґійну cпpaвy: від одних і других треба вимагати пошани реліґійних почувань і загалом вирозуміння в цих справах. Такі взаємні відвідини мусять поглибити свідомість, що національність стоїть понад віроісповіданням та що в українській нації нема місця на реліґійні суперечки.
Друга справа — це якнайбільше посилення нa тoй час культурно-освітньої праці. "Гості" обовязані належати до всіх товариств у тому селі, до якого заїдуть, та брати живу участь у всіх сходинах, у хорі, амат. гуртку й т. д. Головно провід товариств у галицьких селах повинен звернути на холмських гостей окрему увагу: створити щиро приятельську атмосферу, улаштувати для них, вразі потреби, залежно від елєменту, окремі курси української мови (ще краще: спільний курс українознавства) та повчити своїх членів, щоб не сміялись із вимови гостей.
При виміні брати покищо під увагу мужеську молодь у віці 16—25 літ. З галицьких сіл вибирати свідоміший елємент, що вмітиме відповідно повестися. Зі села повинна виїхати ок. половина мужеської молоді. Тих, що поїдуть, розміщувати по селах так, щоб до одного села дати 3—5 односельчан.
Опіка референта О. н. М. над цими своєрідними "переселенцями" не сміє кінчитись із хвилиною їх розміщення. Ними треба цікавитись увесь час перебування "в гостях", усувати всякі труднощі та ліквідувати всякі можливі непорозуміння.
Перевести повищий плян у життя повинні передусім повіти: Грубешів, Замістя і Біл. горай, себто ті, що мають у себе й галицькі й холмські села.
Тарногород, у грудні 1940.
Петро Мірчук.
