Малий фейлєтон
Кажуть, що кому добре ведеться має ворогів, а ще більше приятелів. Щодо перших, то без сумніву. В щастю і нещастю воріженьків бувало в нас дoвoлі. Та з другими — трудновато. Це рідка порода. Та повіяло іншим духом і воріженьків що правда убуло, але приятелів прибуло. Стали родитися як гриби по дощі.
Якось сиджу в ресторані при вечері. Втім двері "рип" і входить знайомий з бюра. Не наш чоловік, а римо-католик. Присідається і починає про це й тамте.
— Ет, що будемо так на сухо, може випємо по одній? — каже... Я став відпрошуватись, а вкінці таки мусів згодитись. Поставив він одну, другу, поставив я третю і все пішло своїм порядком. Алькоголь розвязав язики. Слово по слові зійшли ми на драстичні теми.
— Попиваємо отут разом, — починає він.
— Та що діяти, попиваємо, — відказую.
— Ні, я не про те: але, що в згоді попиваємо...
— Ну, так, наразі ще тверезі, і битись нам ніяково...
— В тім то й річ: головне — згода! Чому можемо отак попивати у згоді, а між нашими братніми народами таке ворогування. Я цього не розумію...
— І я теж...
Тут зауважую, що горівка починає йому вдаряти в голову.
— Це по мойому — продовжує він крізь ніс — нє з власней побудкі... Алє, панє обер! две чисте!... Отож, пан дзєйку, незгода у пропасть кидає. Но, але "на здоровля"! Бо ж подумати, скільки нас лучить: спульна історія, спульна традиція, спульна...
— Обер, дві "ґоржкі"! — тепер я крикнув, пригадавши "спульну ґраніцу" і все інше "спульне"...
— Та, коби лише те "спульне", — продовжує він, — але й "крев помєшана". Навіть в моїй родині... Але в ніякому разі на думайте, що я говорю тому, бо ви тепер панами ситуації... Пане обер... закрапяна!
— Де ж там!.. — заперечив я, а рівночасно аж підріс вгору від тієї ситуації...
А він далі:
— В моїх жилах "плине чонстечка і вашей крві", моєї бабки тіточна шваґерка вийшла за вашего ксендза"...
Тут у припливі щирости нахилився до мене, та став шепотіти над ухом:
— То я вам ще одно скажу: Я самий раз закохався у одній ваші... Цілий роман! — кажу вам. Навіть був би оженився, як би не те, що вона не хотіла шлюбу в костелі... "така глупя ґенсь, бо пшецеж то вшистко єдно..."
Вкінці чисті і "закрапяні", великі й малі дорешти його розібрали, так, що він по останній "за нашої і вашої" захотів цілуватись.
Але й мені закрутилося в голові, а далі зробилось слабо.
А як протверезів, то дивувався, що мені сталося. Бо маю тверду голову. Це мабуть від "братнього" поцілуя...
Щипавка.
