Недавно в "Дѣлї" вичитав я замітки про віденьску духовну семинарію. Замітки ті — треба признати — дуже справедливі і розумні, a менї, яко такому, що більше жив з питомцями, нїж хто другій из світских академиків, і знає их житє і відносини, приходить ся их в де чім доповнити а заразом подати способи, як лихови зарадити. При тім порушу ще одну немилу закулісову справу віденьского семинаря, котра вже з огляду на добру славу имени нашого священьства тайною зістати не може і не повинна. Коли-ж світла Редавція не відмовить менї місця в своїй часописи, я позволю собі в короткім часї подати цїлком безсторонний опис житя віденьских питомцїв з єго добрими сторонами і хибами, з их відносинами до настоятелїв і на відворіт, і т. д.
Як уже мій попередник згадав, хор питомцїв віденьскої семинарії єсть слабий і не робить чести одинокій греко-кат. парохіяльній церкві св. Варвари у Відни. Я мушу сему притакнути а заразом спитати, чи зможе він притягнути на богослуженє публику, що хоче сполучити utile cum dulci — і помолитись, і почути гарний спів? А як з одної сторони річ певна, що найбіднїйшій костелик котрого-небудь передмістя віденьского більше заимпонує своїми орґанами, нїж церков св. Варвари своїм хором, так з другої сторони не сумнїваюсь, що кождий Віденьчук, хоч-би Русин, поспішить радше до якого-небудь костела або церкви чи православної чи грецкої, щоби почути справдї артистичне виконанє хорів, анїж до церкви св. Варвари, де чогось подібного не найде. Що хор питомцїв віденьскої семинарії слабий, в тім годї винувати питомцїв за-для малого их числа. Ми знаємо, що питомцї, о скілько можна, старають ся латати люки в голосах і не один з них в часї співаної служби співає на переміну двома або й трома голосами, але се, розумієсь, не причиняєсь нї до доброго відданя кусників нї до задержаня на довго у співаючого нераз дуже симпатичного голосу. Вина в тім безперечно самих консисторій, котрі нераз висилають до віденьскої семинарії молодцїв, що не відзначились нї "головою" нї "голосом", лише мали добрі "плечі".
Запитає ще неодин, чому не беруть участи в хорі питомцїв світскі академики, коли давнїйше більшу часть хору питомцїв становили члени "Сїчи"? На се зовсїм проста відповідь. Ректорат віденьскої семинарії заборонив питомцям належати до академічних тивариств, отже тії ж не мають з питомцїв нїякої нї матеріяльної нї моральної користи, тож годї і від них жадати реванжу. A прецїнь такої заборони давнїйше не було, тож думаємо, що й тепер она з многих причин непотрібна а навіть шкідлива.
Як же зарадити, щоби хор питомцїв був відповідний для церкви св. Варвари? Перша річ — як замітив мій попередник — належить до консисторій, щоби при рівних даних висилали до Відня співаків; друга річ, котру порушу, залежна вже більше від ректора дух. семинарії, котрий єсть заразом парохом св. Варвари. При церкві св. Варвари єсть два місця для дяків. Оден з них побирає плату з титулу дяківства 600 зр., а за науку питомцїв церковного співу 200 зр., разом 800 зр.; другій 600 зр. Ми знаємо, що двох дяків в церкві св. Варвари зовсїм не потреба, тим більше, що майже всю роботу роблять за них питомцї. Зваживши однак, що питомцї не все мають час, щоби ними виручуватись в дяківстві, думаємо, що цїлком достаточно лишити при церкві одного дяка. Плату за другого можна обернути на оплату співаків з людей світских, a тогдї збільшив би ся хор питомцїв о 5—6 добрих співаків. Так робить приміром грецка церков, виплачуючи співакам за кожду службу Божу 2 або й більше зр. Той проєкт міг би дуже гарно перевести з великою користію для церкви св. Варвари, в порозуміню з віденьским намістництвом ректорат віденьского семинаря.
Дописуватель попередної статьї замітив ще, що до семинаря віденьского приймають нераз людей, в котрих за доброю нотою на свідоцтві криє ся брак характеру. Ну, оно так буває в приниманю чи то до львівского чи до віденьского семинаря але розуміє ся, годї в тім винувати консисторії, котрі приймають і мусять приймати до семинаря людей им зовсїм незнакомих. Однак річею вихованя в семинари єсть — тую хибу зменчити, а взглядно цїлком усунути. В семинари львівскім, де жиє близько 250 питомцїв, така робота дуже тяжка, а часто і не можлива — за те лекша она не в порівнаню в віденьсім семинари, де містить ся всего 24 питомцїв. Тут повинні самі питомцї на себе впливати і вирабляти оден в другім щирість, отвертість і другі прикмети, а і настоятелї не повинні забувати на добре і достойне вихованє повірених им молодцїв. Коли-ж хиби характеру не дадуть ся усунути, то річью настоятелїв, а взглядно консисторій єсть — непоправних усунути, а их місце замістити гіднїйшими, щоби опісля не робили сорому нї станови священичому, нї взагалї Русинам. Ми потребуємо на священиків і провідників народу людей, що дали би нам повну поруку, що нїчим нїколи не знеславлять свого житя.
В тім взглядї прикра річ зайшла у віденьскім семинари. Оден з питомців став ся межи товаришами зовсїм "неможливим". Питомцї товариші вислїдили усе, a боячись, щоби оно не донесло ся до академічного сенату і не кинуло лихого світла на рускій семинар, удали ся до ректора о. д-ра Т. Сембратовича з просьбою, щоби він старав ся усунути виновника з Відня. Ректор д-р Сембратович, чоловік дуже симпатичний і питомцями надзвичайно люблений, по докладнім вислїдженю цїлої річи вислав всї протоколи до станіславівскої консисторії з прошенєм, щоби тая покарала виновного. Консисторія відписала в місяци мартї с. р., що дотичному питомцеви удїляє ексклюзію зі всїх семинарій. Однакож мимо того виновник остав ся в семинари до кінця другого курсу, а єго поведенє в нїчім не поправило ся. Доперва пізнїйше вийшло на яву, що хтось другій удавав ся до eп. д-ра Пелеша з просьбою о помилуванє виновника, подаючи якісь реляції противорічні реляціям ректора. Як видно, еп. д-р Пелеш кинув цїлу справу до коша, бо на новий рік не оголосив конкурсу на нїяке місце до віденьского семинаря.
З прикростію прийшло ся нам говорити прилюдно о сїй справі, але ми мусїли: нами руководить лише добро питомцїв і добра слава нашого священьства. Цїлу річ подала ми лише загальниками, маючи надїю, що еп. д-р Пелеш полагодить сю справу як найскорше і по справедливости...
Ф. Замора.
