Инсталяція нового маршалка.
Маршалок краєвий кн. Евстахій Сангушко прибув в недїлю пополудни до Львова. На двірци повитали єго намістник, всї члени видїлу краєвого, президент міста з делеґатами і директор банку краєвого д-р Зґурскій. Президент міста Мохнацкій, яко господар столицї, повитав маршалка, а потім кн. Сангушко удав ся до готелю Жоржа.
Вчера в полудне відбулась инсталяція маршалка в видїлї краєвім. В великій сали рецепційній зібрались всї члени видїлу краєвого і урядники всїх департаментів та заведень краєвих.
Маршалка впровадив намістник ґр. Бадені і промовив більше-менше тими словами:
"Цїсар зволив именувати тебе, князю, маршалком в Галичинї, a менї припав нинї милий обовязок унести тебе до сеї будівлї, де жде тебе подвійна задача: проводити нарадам сойму і управляти працями видїлу краєвого.
На вступі до праць твоїх мушу зложити тобі бодай кількома словами свої бажаня. Здаєсь менї, сміло можу сказати, що цїлий край, без виїмки і різницї, повитав з щирою симпатією твоє заименованє. При чина сего передовсїм в твоїй минувшости і в твоїм дотеперішнім поведеню та дїланю в житю публичнім, а також і тій загальній думцї, що ти приняв се почестне але трудне становище тілько з глубокого почутя обовязку, не мов насилуючи вроджену здачу, свої власні склонности і деякі пересвідченя. Єсли край лише немов догадував ся тих чувств твоїх в хвили тої важної постанови, то я, що першій говорив з тобою і був свідком того, чого загал догадував ся, мушу тепер виразити своє глубоке признанє і високу почесть, які ти тогдї збудив в менї, а що і моя особа бодай в малій частинї тоже причинилась, що ти тогдї рішив ся, то я долучу тут також і свою личну щиру вдячність. Бажаю тобі, князю, щоби всї твої бажаня і наміри, працї і постанови вийшли на пожиток для краю і на славу для тебе. На мою поміч, підпору та прихильність ти можеш і повинен числити, і тут, перед зібраним видїлом краєвим, мушу заявити, що зміна в тім дїлї нїяка зайти не може, бо свою підпору совістній, чистій, щирій і усильній праци, як доси, так на будуще, дати потрафлю."
На се відповів маршалок:
"Яко маршалок дякую Ексцеленції за все те, що висказав о менї. Се для мене дуже почесне. Рішенє моє було дуже тяжке по части длятого, що з причини незнаня відносин я не чув ся на силах одолїти те, що край може від мене жадати. Однакож я рішив ся, власне в надїї, що наша автономія знайде у Ексцеленції тоту підпору і пошанованє, якого доси дізнавала і якого ти доси дав докази. Беру до відомости то, що Ексцеленція сказав о своїм будущім становищи супротив видїлу краєвого. Дякую за те також в имени видїлу і маю надїю, що тая гармонія, без котрої дїланє видїлу краєвого було би що-найменче до половини спаралізоване, нїколи не буде закаламучена.
Опісля промовив до маршалка О. Пєтрускій, витаючи маршалка в имени видїлу краєвого і краю.
"Не тілько витаю тебе — мовив бесїдник — але і дякую найщирше в имени краю за те, що ти зволив приняти такій уряд і вступити в слїди свого княжого роду, не щадившого нїколи жертв для народу. Кажу: тяжкій уряд, бо дїйстно дорога маршалка краєвого не застелена рожами. Помилена від початку инструкція видїлу краєвого, бо оперта на теорії а не на практицї, попутана компетенція сойму з компетенцією ради державної, наконець убожество краю що-року навіщуваного нещастями — отсе причини, що так дуже утруднюють задачу соймови, маршалкови і видїлови. Єсли мимо того знайшов ся ще з-поміж достойних осіб в краю чоловік, що взяв на барви свої такій важний і тяжкій уряд, то свідчить се о неспожитім патріотизмі і що можемо надїяти ся лучшої будущини. Надїї то не завідні, а оперті на фактї, що від часу автономії край поступив в неодній галузи, от хоч-би в школах та комунікаціах. Отже не тратимо надїї і сподїваємось, що спільно з тобою, працею і витревалостію поспішимо до здїйстненя нашої цїли, до сповненя тих задач, яких край від нас справедливо може жадати..."
На сю промову відповів маршалок:
"Тїшить мене, що ви именованє мене приняли з вдоволенєм. Без того, щоби маршалок і видїл були переняті одним духом, не обіцюю собі результатів з моєї дїяльности в видїлї. Що ви, панове, прийшли і дали доказ, що добре приняли именованє мене, се єсть доброю для мене ворожбою на будуче. Думаю, що при спільній нашій праци, зможемо удержати тую опінію, яку загалом нинї видїл краєвий має. Я своє становище розумію так, що першій мій обовязок — дбати о достоїньство сеї найвисшої институції краєвої як у внутрі так і на внї. Вношу сюда намір працї ретельної, дїйстної, великої, по змозї такої, на яку я здібний. Думаю, що відповім вашим бажаням, єсли на будуще буду до якоїсь міри дбати о точність в цїлім урядованю видїлу. Уважаю се за свій обовязок і здаєсь менї, що маршалки передо мною також о те дбали. Панів урядників також мило менї повитати. Упевняю их, що будуть мати в менї прихильного свідка их праць, і буду щасливий, єсли зможу висказати им своє признанє. Я гляджу на дїяльність вашу так, що она буде доказом любови краю, єсли все змагати будемо до того, що вже почасти осягнено, щоби видїл краєвий і єго цїла адміністрація не лише була доброю, але щоби служила немов за взорець, власне длятого, що она кров з крови, кість з кости нашого краю..."
На тім скінчилась инсталяція нового маршалка, а опісля шефи департаментів представляли маршалкови урядників.
З Камінецкого. [Посвяченє дому ради повітової.]
Дня 30 н. ст. вересня відбулось в Камінцї посвяченє ново-здвигненого будинку ради повітової. Будинок виглядає нїби яка вілля, з богато ґримасами, але таки трохи за тїсний.
По посвяченю відбуло ся перше засїданє нової ради. З важнїйших справ належить піднести відповідь ради на квестіонар видїлу краєвого в справі зміни закона дорогового; відповідь випала противно внесеню камінецкого видїлу повітового за зміною закона дорогового на основі додатку до податків на внесенє о. Цегельского.
Потім наступив пир, даний маршалком ради повітової ґр. Стан. Баденім. Кромі радних видїлових запрошено на ceй пир кільканацять осіб лише польскої народности, бо з Русинів нїхто не удостоїв ся запрошеня.
Тоасти розпочав ґр. Стан. Бадені в честь цїсаря. "Гармонія", спроваджена зі Львова, відограла имн австрійскій. Дальше пійшли тоасти більше куртоазні, аж о. М. Цегельскій внїс тоаст, в котрім висказав такі гадки: Ми Русини хочемо кріпко держати ся австрійскої держави, бо віримо, що монархи австрійскі, котрі нас Русинів через весь час нашого пробуваня під правлїнєм австрійским огортали особливою печаливостію, і на дальше будуть опікуватись нами, щоби ми могли в державі, так богатій в різні народности, розвиватись під кождим взглядом. Нам Русинам — мовив дальше о. Цегельскій — дорога і автономія, надана нам монархом. Правда, ми з братами Поляками доси ще не могли розрахуватись, але віримо в те, що сли не тепер то в четвер до того прийти мусить — і Панове Поляки будуть мусїли признати, що Русинови на єго земли доконче належать ся єго права і свобідний розвій. А позаяк ваша рада повітова в многім дає приклад вирозумілої і згідної працї на поли просвіти, добробиту і адміністрації під проводом ґр. Стан. Баденіого, тож — кінчив бесїдник — вношу тоаст в руки представителя автономії нашого повіту ґр. Стан. Баденього.
Сею промовою о. Цегельского не конче одушевились панове Поляки.