Львівський художник-концептуаліст та кінорежисер Ігор Подольчак готує свій новий проект «Доміно» – фільм за мотивами роману Андрія Бєлого «Петербург».
Насправді, проект перебуває в стані підготовки вже давно. Минулого року був написаний сценарій, обговорений з незалежним продюсером Максимом Асадчим і поданий від компанії Pronto Film на конкурс кінопроектів Державної агенції з питань кіно. В грудні 2012 року з-поміж інших «Доміно» став переможцем конкурсу, і наразі питання стосується лише отримання грошей від Держкіно. Так виглядає перший, поверховий погляд. Та, як завжди, найцікавішим є не сам факт, а процес його утворення шляхом невербального виникнення інформації, її трансформації в образи і подальшого перетікання у видиме, проявлене. Вся справа у поєднанні двох важливих чинників, одним з яких є роман, а іншим – режисер Ігор Подольчак.
Виданий сто років тому, «Петербург» викликав шквал емоцій у середовищі митців: літератори, поети, музиканти, філософи – всі захлиналися від надміру захоплених вигуків на адресу автора, навперебій називаючи його великим, вчителем, провісником і навіть генієм. Роман справді став мистецькою бомбою, підкладеною самим часом у передчутті Першої Світової війни та глобального зміну стану речей. Модернізм в особі роману черговий раз вказав на зміни світової парадигми, а «Петербург» своїми апокаліптичними настроями віддзеркалив тогочасну Росію і передрік її пекельний присмерк. Проте для Подольчака, як для митця, захопленого формальними аспектами творення, важливішим все ж було тіло роману, а не його душа. А щодо створення форми режисер вже зміг досягти певної майстерності: не зважаючи на режисерські, структурні та ритмічні промахи свого першого фільму, Las Meninas, він спромігся «намалювати» екстраординарне полотно, не схоже ні на що, що до цього знімалося в Україні. Фільм не мав «надміру захоплених вигуків», а його автора не називали генієм, та це був новий, оригінальний і безсумнівно самоцінний мистецький витвір з винятковою колористичною палітрою й унікальним поєднанням музики з зображенням.
У «Деліріумі» Подольчак пішов ще далі, і, треба сказати, його кроки виглядали впевненішими, причому поєднання візуального, вербально і звукового набуло вирішального значення, бо мало концептуальність, і створювало черговий вимір українського авангардизму і новий формальний стиль.
З приводу «Петербургу» зірки зійшлися ідеально – Подольчак виглядає максимально доречним для його екранізації. Сам Ігор Подольчак говорить, що на той час «цей роман був написаний у найбільш новаторській, авангардній формі; але я приділяю увагу і його змісту». І це цікаво, адже в перших двох його фільмах зміст мав другорядне значення. Тепер зміст буде на паритетних правах із формою, з невеличким уточненням: визначення з преамбули – за мотивами – вказує на те, що екранізація не буде детальною. Вже у своєму сценарії режисер далеко відійшов від Бєлого. «Я від нього лише відштовхнувся, – каже Подольчак. – А далі мене повело-понесло, і повело по-своєму».
Інтерпретуючи Белого, Ігор Подольчак наситив сценарій деталями, впізнаваними за його попередніми фільмами та його живописом, де сюрреалізм співіснує із символізмом, а крізь щілини сімейно-побутових моментів проступає фрейдизм. Серед героїв «Доміно» є й ліліпути на велосипедах, і хор ліліпутів, і маскарадний костюм – власне, доміно – і здоровезний Монгол, що говорить словами ніби з «Твін Пікса» Девіда Лінча. І загалом лінчівська абсурдистська атмосфера відчувається навіть на папері. Тому коли Ігор Подольчак говорить, що «ліліпути несуть зміст іншості», це цілком попадає у лінчівський контекст. Хоча «жанровість» - це не той термін, який можна було б долучити до творчості Лінча, а «Доміно» виглядає саме жанровим кіно, де детектив вписаний в тріллер.
Можливо «жанровість» сценарію «Доміно» і слугувала запорукою згоди компанії Pronto Film працювати над фільмом: не зважаючи на багаторічне знайомство Асадчого з Подольчаком, Pronto Film не бралася за авторське кіно (за виключенням «Братів» Вікторії Трофіменко). «Мене не може не тішити, що вони нарешті звернули увагу на авторське кіно, – каже Ігор Подольчак. – На мою думку, воно має бути в доробку будь-якої продакшен-компанії. І саме таке кіно може надати компанії те, чого вона не мала до цього – наприклад, престижності: в даному випадку мова йде про участь фільмів у міжнародних кінофестивалях».
Ігор Подольчак має рацію ще й тому, що його перший фільм був у конкурсі одного з фестивалів класу «А», Роттердамського, а другий — у конкурсі теж престижного фестивалю «Фанташпорто». Це не додає прямих заробітків, але надає відповідної статусності як режисеру-творцю, так і компанії виробника. І, до речі, додає бонусів країні, що фільм фінансувала. Бюджет «Доміно» складає 22,5 мільйони гривень, з яких продюсери «просили» у держави 50%. З чим Держкіно погодилося. Залишилося знайти друг половину фінансування. І тут може допомогти саме ім’я Подольчака. Якщо не допоможе його режисерська кар’єра, на повний зріст стає його кар’єра митця – відомого у світі графіка і живописця, фотографа і перформерансиста, засновника Фонду Мазоха та куратора.
Наразі ще чітко не визначені локації зйомок, проте режисер від початку «бачив» фільм у декораціях Петербургу і Венеції, з їх вологими туманами і дощами, каналами і річкам, місточками та старими будинками, і загалом з їх п’янкою атмосферою минулого й прекрасною естетикою бароко. Те ж стосується і акторського складу: кастинг ще не проводився, і режисер не бачить конкретно якогось артиста у ролях головних героїв Сина, Батька, Агента чи його Дружини — як і завжди, Подольчака цікавить типажність актора, а не його зіркова зовнішність.
Втім, певно, буде шукатися компроміс між бажаннями художника і вимогами продюсера, бо якщо раніше режисер знімав за свої кошти чи кошти друзів, тепер йому потрібно буде зробити таке кіно, яке вимагає повернення вкладів. А заразом зробити новий крок у власному самокопанні, бо як і кожний митець і, напевно, кожна людина, Подольчак, щось створюючи, намагався відповісти для себе на якесь питання, зрозуміти щось про себе чи світ. Цього разу він має на меті ввести елемент «соціальності». «Якщо я раніше зосереджувався виключно на сімейних стосунках, – пояснює Подольчак, – то тепер вони матимуть соціальну проекцію: тепер контекстом будуть стосунки особистості й влади, влади і соціуму».
Звісно, Ігор Подольчак не з тих режисерів, які можуть чітко визначити, для чого вони роблять той чи той фільм – йому важливо проживати момент творіння, отримувати задоволення від процесу. Чи отримає глядач задоволення від задоволення режисера, покаже час.
Зйомки мають початися восени цього року, а фільм – з’явитися влітку 2014-го.
22.03.2013