Німецька дослідниця Ульріке Ґеро, засновниця European Democracy Lab, вважає, що сильна Європа не мала би визнавати Путіна леґітимним.

Медійники та політики з усього світу зібрались у німецькому Потсдамі на конференцію М100 Sanssouci Colloquium, що відбулася 17-18 вересня і була приурочена до сімдесятиріччя Потсдамської угоди. Головною темою для дискусій стала геополітична ситуація у світі та роль медіа у ній, а також криза сучасної демократії, що стає неефективною в умовах гібридних воєн і порушення міжнародних домовленостей. Доктор Ульріке Ґеро, засновниця й керівниця European Democracy Lab,  у своєму виступі говорила про цінності, які стають щоразу більш відносними й поверховими.

European Democracy Lab базується в Берліні й об’єднує експертів, які вивчають європейські уряди та зв’язки між ними, а також вплив Європарламенту на загальноєвропейську політику. У фокусі досліджень цієї організації – проблеми, з якими демократія стикається у Європейському Союзі, зокрема, криза цінностей і неефективне застосування демократичних принципів.

– Якщо говорити про демократію як основу сучасного західного суспільства, виникає дуже багато запитань щодо її концепції, –  говорить у своєму виступі на конференції Ґеро. Зокрема, ці питання стосуються того, чим є держава для західного суспільства і як воно сприймає держави за своїми межами. Дослідниця наводить приклад «Ісламської держави», яка фактично контролює певну територію, але Захід трактує її суто як терористичну організацію.

Якщо розглядати держави виключно у традиційному західноєвропейському розумінні, не зрозуміло, як сюди вписується Косово чи прагнення каталонців відокремитись від Іспанії. Сама суть держави дуже змінилась протягом останніх десятиліть, адже є країни, де держава існує без формального статусу, і є країни, де не працюють основні державні функції.

– Можна навести й приклад Франції, де держава формально існує, де є демократія й обраний уряд, і водночас влада не може змінити податкову систему. Ми бачимо це з невдалих спроб Олланда підвищити податки для багатих. Виходить, існують держави без реальної влади, – веде далі дослідниця.

Демократія зазнала великих змін протягом останніх років, насамперед внаслідок війни на сході України та кризи з сирійськими біженцями. Демократія, ідеали якої закладені у підвалини ЄС, починає працювати за новими принципами: її цінності стають більш компромісними, що можна побачити на прикладі політики уникнення конфронтації та толерування авторитаризму. «Якщо аналізувати політику крізь призму європейського бачення, то лише демократичний уряд є леґітимним. Відповідно, недемократичні уряди де-факто є нелеґітимними», – каже Ґеро. Поза тим, у Європі є держави, де панує авторитарний режим, але інші визнають їх, попри відсутність демократії. Прикладом є сучасна Росія, де є формальні ознаки демократії, проте як така демократія не працює.

– Сучасна тенденція зводить демократію до найформальнішої ознаки – голосування, – пояснює Ульріке Ґеро. Отже, того, що держава проводить вибори, достатньо, щоби визнати її та прийняти на міжнародному рівні. Тож чимало демократичних цінностей та ідеалів утрачають сенс, адже міжнародна спільнота більше не реаґує на порушення норм і законів, а міжнародні домовленості не забезпечують їх дотримання. 

– Демократія, яку ми маємо зараз, уже не виконує функцій, які в неї закладались, – констатує дослідниця. Як приклад вона наводить тенденцію до свідомої відмови від голосування на виборах, що зростає серед європейців. Хоча вони мають право голосу, та не бачать альтернативи чинним урядам і політичним силам і не вірять, що їхній голос змінить політичну ситуацію чи оновить владу. Обмежений вибір – одна з причин, із яких основні принципи демократії починають утрачати своє значення.

– Демократія зараз переживає великі труднощі, й можна говорити про її ерозію, – каже Ґеро. – Тож нема чого дивуватись порушенню міжнародних угод, адже це лише наслідок і супутник цього процесу, якому сприяє сам Європейський Союз.

Так, російський уряд, визнаний Європою, порушує більшість принципів демократії, зокрема, й порушує територіальну цілісність сусідньої держави. На думку Ґеро, якби західна демократія була сильною та працювала, як треба, після окупації Криму російський уряд автоматично визнали би нелеґітимним.

Інша проблема, про яку говорить Ульріке Ґеро, полягає у кризі цінностей ЄС. «Коли європейські журналісти говорять, що ми повинні поєднати зусилля для поширення демократії, виникає питання: хто ці ми?, – пояснює вона. – Європейські країни не об’єднані цінностями й живуть окремо в межах Євросоюзу». Країни – члени ЄС мають різні погляди не лише на світові процеси, а й на просування демократії та принципів західної цивілізації.

– Коли комфорт стає головною цінністю, не можна говорити про якесь «ми». Тому Європа так слабко реагує на світові виклики, – пояснює Ґеро. Тому, за її словами, Захід втрачає можливість упливати на події у світу й поширювати свої цінності, неминуче поступаючись своїм світовим лідерством.