Нова Европа

(Від нашого кореспондента).

Берлін, в серпні 1940.

Три проблеми займають тими днями увагу політичної Німеччини: Анґлія, Балкани та нова Европа. Всі вони звязані між собою найтривалішими нитками нерозлучної залежности. Концентрується на тих проблемах увага цілого, здинамізованого політичного світа. Метою найбільшою і найпекучішою Німеччини — знищення ненависної Анґлії. Офензиву на неї можна буде розпочати, маючи належний лад і забезпеку за плечима. В тому й сенс теперішніх гуртових розмов у Зальцбурзі ("Деберлінізація" німецької політики належить вже до доброго тону націонал-соціялістичної дипльоматії), де викреслено і вирішено новий порядок на Балкані.

Анґлія не послухала, тяжкої щоправда, як для держави, що перша виповіла війну і має в її вигранні найбільший імперіяльно-матеріяльний інтерес, пропозиції Гітлєра про замирення. Устами льорда Галіфакса та кількох інших доміріяльних і кольоніяльних премієрів та міністрів заповіла дальшу боротьбу. У вересні минулого poкy зачинала Анґлія війну з Гітлєром і його партією, сьогодні зненавиділа вже цілий німецький народ. Анґлія вірить тепер виключно в три великі сили: Бога, Злучені Держави Північної Америки і власну, озброєну по зуби армію, доповнену норвегами, утікачами з інших країн та американськими добровольчими техніками. Саме ця анґлійська самопевність і месіяністична віра в чудо та побіду, за якою скриваються всесвітні імперіяльні інтереси, дає німецькій npeсi нагоду до дуже зоркої аналізи дійсної вартости анґл. запевнень і практичних дефензивних можливостей. Війна з Анґлією йде цілий час в посиленому темпі. Щоденно відбуваються великі повітрянi летунські бої. — Одначе покищо поки не зачалися дії у великому, вирішальному стилі, є нагода творити пролаґандивну підбудову для тим більшого завзяття і віри в слушність плянів, від яких залежатиме завтрашній вигляд "нової Европи".

На всіх німецьких видніших місцях появилися цими днями нові написи і переконливі плякати та афіші проти Анґлії. Німецький громадянин читає їх з найбільшим обуренням на Черчіля: чейже Фірер дав змогу тим бритійським опричникам лиха миритися! Віра в перемогу німецької зброї — загальна. А фільм і публіцистика дають багато матеріялу для всіх, що мали би якісь зрозумілі, людські сумніви, чи застереження.

Таким типовим прикладом компромітування Анґлії та її інституцій серед німецького загалу є цікава стаття д-ра Євгена Меґлєра, одного з дуже добре поінформованих німецьких журналістів. Появилася вона в берлінській пресі і — як одна з багатьох — дає німецькій прилюдній думці загальну основу протианґлійської воєнної постави. На думку автора анґлійці тому звертаються до неба, що не мають уже чого на землі анектувати. Анектують лише тепер свободу, несмертельність духа й усі інші добра людства. Виходить, що лише в анґлійських руках свобода і доля народів. Анґлія хоче воювати за ідею христіянства... Що ж кажуть на це все німці?

Меґлер пише таке: "Галіфакс почуває себе, як висланник, що несе мир для цілого світа. Послання, яке анґлійський премієр і його міністр закордонних справ наказали доручити 3. вересня м. р. у Берліні спричинило не мир, лише війну. Цей самий Галіфакс, що гряде тепер з євангелією, в останній хвилині відкинув можливість мира та проголосив війну, яка спала мов нещастя на народи". Проти його ідентифікування анґлійського імперіялізму з христіянством мають німецькі публіцисти дві цікаві заяви: ватиканську кореспонденцію швейцарського часопису "Корєре ді Тічіно" і голос офіційного орґану синоду болгарської церкви "Церковед Вестніка". Католицький орґан написав: "Державні лади, що тепер щезають, а тим самим доказують про остаточне виконання своєї історичної ролі, будуть розглядані Церквою завсіди, як припадкові і переходові явища. Можна сказати, що політичну історію Церкви минулого століття виповняє ніщо інще, як власне боротьба з доктринами француської революції..." Православний вісник просто благословив діяльність Фірера: "Колишнього учасника великої всесвітньої війни і полоненого з твердині в Ляндсберґу поставив Господь Бог на провідника німецького народу зі завданням усунути тиранію зі світа, а народам подарувати волю... Він є той, що вбє забріхану демократію, демаґоґію і темноту духа..." По таких невтральних заявах легко вже німецькій публіцистиці висміяти урочисту повагу анґлійців. Німецький народ має якнайгіршу уяву про перестарілу, зажидівлену, святотатську Анґлію і виконає свій військовий обовязок з далеко більшою посвятою та моральним переконанням, ніж у Польщі, Норвеґії чи Франції.

Анґлійський народ це відчуває. Відчуває, що метода воювати "шостими кольонами", "відділами, які ділають мовчки", замикання уст пресі, врешті перемінювання ґенералів не ведуть до мети, хоча би тому, що надто сильно своїм стилем нагадують ocтаннi жести Франції зперед Компієн. Завзятущість Черчіля не завсіди осягає добрі наслідки. В цілій Анґлії відбуваються протестаційні віча в обороні... громадянських свобід. На одному з таких зборів заявив редактор ґазети "Івніґ Стандард", що анґлійський народ більше боїться аґентів Андерсона (міністра внутрішніх справ), як німецької атаки. Ніхто у цілій Анґлії не сумнівається також про дійсний стратеґічний талан усуненого ґенераліссіма Айронсайда, який хіба більший від Черчілевого. Айронсайд доказав цього, ще минулого року, будучи у Варшаві на візитації польської армії, про яку висловлювався дуже сумнівно. Події, що пізніше розвинулися, виявили слушність його поглядів. І загальна опінія Анґлії чекає повороту Айронсайда. Найцікавіші погляди виповідає майже вся анґлійська преса: вона хоче офензиви. Одначе вистачить її уважно почитати, а вмить можна побачити, що добра офензивна думка залишиться лише мрією. Забагато клопотів у себе в нутрі і за океанами має Анґлія, щоб могла попередити німців і вислати новий експедиційний корпус до Европи, де здовж берегів спрямовані дула німецьких гармат.

*

Скінчилася довга серія політичних відвідин в Зальцбурзі. Про розмови, переведені Гітлєром і Рібентропом з болгарськими, румунськими, словацькими, а раніше мадярськими державними мужами появилися лише короткі, хоча різні щодо стилізації комунікати офіційного пресового бюра. Що означають ці розмови? Безперечний кінець анґлійських і французьких впливів на Балканах. Замітка, що румунська делєґація поїхала з Зальцбурга просто до Риму. Taк, бо крім Німеччини Італія, як зацікавлений союзник матиме тепер рішальний голос на півострові. Політика Італії та Німеччини хоче витворити на Балканах нову дійсність, вирівнання інтересів, а передовсім має на меті застереження свого уділу у господарському експорті тиx держав, яких головним консументом вони є і будуть. Рішення в Зальцбурзі запали. Може найнеприємніше буде привикати до тих постанов Букарештові, з огляду на передбачені територіяльні зміни. Румунія хоче мира на західньому кордоні і готова відступити частину Семигороду. Довело би це до справжнього мирного порозуміння між обидвома державами.

В Софії та цілій Болгарії — радість. Але іншого виходу немає і Букарешт може лише здвигати плечима на спізнені жалі і сарказми Льондону. Льондон втратив уже всю нафту на території Румунії, а вірні йому люди, вмішані в таємні афери, про які говорить німецька шеста "Біла Книга" мусять покидати Букарешт з поліційними поспішними білєтами. Нову констеляцію Балканів вирішено вже раніше. Чейже міністр Чяно так довго перебував у Берліні. Офіційним коментаторем нових великих перемін над Дунаєм став — як завсіди у важ ливих випадках підписаний трьома зірками політичний публіцист журналу "Берлін-Рим-Токіо", офіціозу міністерства закордонних справ у Берліні. Його арґументи передрукувала вже сьогодні ціла італійська і німецька преса. Головна їхня основа така: Протягом багатьох десятиріч було поняття "Балканського котла" назвою і долею політики Південного Сходу. Поняття це було пострахом на боязливих, надією інтриґантів і основним елєментом анґлійської континентальної політики. Балкани були найкращим тереном потенціяльних европейських плутанин та майже ідеальним горіючим пунктом штучно скомплікованих інтересів великодержав. Анґлія вела тут політику підкладання сухого динаміту. Перемога Німеччини над Францією перемінила цю політику в ілюзію. Бритійські ґарантії лопли. А тепер настає — не без проявів крізи і реконвалесційної горячки на місце політики бритійського терору і політики запалених льонтів повний відповідально сти провід держав оси. Характеризує його однозгідне сильне становище і провід з метою створити великий простір мира та походу до культурного і соціяльного европейського розвитку. Німеччина та Італія переводять новий порядок не самі, лише з участю розуму зацікавлених партнерів.

Справа Греції та Югославії залишається покищо отвертою. Туреччина мусить глибоко призадуматися. Права Анґлії на Балканах захиталися. Одні на цьому виграли, інші програли. Німеччина й Італія матимуть за плечима мирні, експортуючі, безпечні, приязні держави.

Про "нову Европу" можна все сьогодні писати у різних варіянтах, під різними кутами погляду, на головні і фраґментарні теми. Найважніша — коли ми вже при цій темі — безсумнівно справа, якій присвятив багато уваги міністр державної господарки Німеччини Вальтер Функ на недавній пресовій конференції. Ця конференція викликала величезне зацікавлення в цілому світі. І не дивно! На світі стільки кружляло лєґенд про "слабі сторони" німецького господарювання, а водночас практика й війна показали нерозгадану міць Німеччини. Світова преса віддавна вже займається поважними статтями і фантазійними комбінаціями про нову відбудову й розбудову світового господарства по закінченні війни. Міністр Функ любить пресу і поміг їй дещо зрозуміти з того всього, над чим думає він і його штаб, що на доручення маршала Ґерінґа, підготовляє пляни нової економічної структури повоєнної Европи. Міністр Функ не розвязав мішка з сензаціями. Навпаки — як заявив — будова нового господарства основуватиметься у майбутньому на старих, провірених німцями методах. Німеччина зірвала і не думає вертатися до золотої валюти. Континентальні держави можуть це лише привитати, бо ж вони багато золота не мають. Клірінґова система найкраща для всіх країн, що можуть свобідно торгувати і розвивати свої господарські сили. Мине епоха взаїмної міждержавної конкуренції. Німеччина подбає за те, що між великими і малими країнами пануватиме спокійна гармонійна господарська співпраця. Німеччина навязала добрі торговельні зносини з Південною Америкою, Азією та Росією. Максимальність господарської певности і максимальність спожиття для піднесення загального добробуту, такими словами закінчив міністр свої економічні виводи. Викликали вони живий відгомін в цілому світі. І не дивно. Світ уже тужить за миром і можливостями відбудови. — Поки війна не скінчиться, не може бути мови про реалізацію тих цікавих плянів на велику міру.

[Краківські вісті]