Як працюють призабуті села
Мало кому мабуть відомо, що 26 км. від Люблина є ще українські села, де гомонить українська мова і пісня, де бється живе українське серце. Це найбільше на захід висунений на тому відтинку півостров. Творять його чотири села, а саме: Людвин, Дратів, Роґузно і Каніволя. В цих селах є українські школи, українські церкви, читальні, бібліотеки, словом, це свідомі села. Ще донедавна, який рік до німецько-польської війни йшла тут доволі інтенсивна культурно-освітня праця. У Драготові і Роґузні були бібліотеки, які польська поліція поконфіскувала, а книжки позабирала. Тепер з тих бібліотек залишилися лише останки. Слід згадати, що натиск польської поліції останніми часами був такий сильний, що всі, хто хотів би зберегти фізичне істнування, мусів би зміняти свою віру. Тепер села відітхнули. В кожному селі є українська школа. В місяці березні і квітні відбулися тут концерти в честь Т. Шевченка. Люди плакали з радости, що діждалися хвилини, коли то їхнім дітям вільно буде своєю мовою говорити. "Ми вже думали — говорили селяни, — що ми вже вмерли. А ось ми ще живемо". І сльози радости, глибокої, як біль, блестіли в їхніх стомлених очах. У Каніволі залишило свято глибоке вражіння. А вже без всякого "але" випав квартет малих дівчаток, який всіх захопив. Приємно дивитися, як весною покривається земля рістнею. Та це лиш перший етап праці, за якою йде багато інших.
О. П.
Праця у Грубешівщині
Село Підгірці, віддалене 7 км. від Грубешова, начисляє 208 родин українських і 26 польських. Крім того поляки мешкають ще поза селом у дворі та на кольонії. — Отже саме село є майже в 90 відсотках українське. За часів польського гнету і самоволі село було застрашене і стероризоване і тому належало до "спокійних сіл". Та з хвилиною ганебного провалу польського "моцарства" мешканці кинулися якстій до створення української школи та захоплення проводу села в українські руки. Великі заслуги для створення української школи в Підгірцях поклав в тому часі перший український солтис, вибраний селом на місце поляка негайно по приході німецької армії, блп. Петро Дідич, дуже свідомий і енерґійний громадянин, що нажаль несподівано помер 23. листопада м. р. Завдяки йому прогнано зі школи польську учительку управительку, а шкільний будинок занято для української школи. З початку жовтня вчили в українській школі тимчасово місцеві громадяни, а з початком листопада м. р. обняли науку в школі нові учителі українці м-р Володимир Климко і Василь Кузьма. В жовтні м. р. вибрало село, крім солтиса, також сільську управу (комітет) з 7-ох осіб, які перебрали обовязки дотеперішньої громадської ради.
Підпірці, це село, в якому задержалася ще українська православна церква, але не з причини польської "толєранції", лише тому, що поляки задумували замінити її на костел і тому не розвалили її. Та за те загарбали вони зараз по світовій війні цілий маєток місцевої церкви 127 морґів ґрунту і т. зв. дяківку з господарськими будинками та роздали польським зайдам-кольоністам в оренду, а частину навіть сусідньому польському ксьондзові у Вербковичах. Також половину парохіяльного дому загарбали були ляхи і примістили там польську школу. За час своєї 20-літної господарки ляхи знищили православну дяківку (дім і шопу) та інші господарські парохіяльні будинки і вирубали 1 морґ саду біля церкви.
Тому з приходом німецької влади село почало робити заходи, щоб відобрати від поляків цей православний маєток. Поки що вдалося добути лише 16 морґів ґрунту, а зрештою треба ще підождати. Треба відмітити, що місцевий православний парох не зважаючи на всі ці польські знущання (церква була навіть замкнена кілька років), жив з поляками в якнайкращій згоді. Тому і не диво, що тепер село жадає від церковної адміністрації в Холмі усунення того пароха зі села, бо він не був оборонцем української національности і православної віри.
Культурно-освітна праця від осені м. р. далі поступила в Підгірцях наперед. І так з початком грудня м. р. відновила в селі свою діяльність філія "Рідної Хати", яку закрили були поляки зараз по її заснуванні в 1928 р. "Рідна Хата" має дотепер в Підгірцях 80 членів. При "Рідній Хаті" засновано самоосвітній гурток під проводом Івана Редзія і цей гурток фактично веде діяльність "Рідної Хати". Дотепер улаштовано 3 аматорські вистави, святочні сходини з нагоди 22. січня, свято в честь Крут, а 10. березня концерт у честь Т. Шевченка. Гурток час від часу відбуває також сходини членів, на яких викладають історію України. В лютому ц. р. улаштовано 2 спільні просфори, одну для старших, другу для молоді. Від осени аж до Різдвяних свят відбувався в школі курс української мови, що його вели місцеві учителі. На цей курс ходило 50 хлопців і 50 дівчат. До місцевої української школи ходить 110 дітей. Найбільше дітей є в шостій клясі. Тут діти вчаться рідної мови і нашої славної історії, якої не мали змоги почути за часів польського панування. По Різдвяних святах відбулася в школі для дітей ялинка.
До CCCР виїхало зі села лише 11 родин і то несвідомих. Від 1931 р. істнує в селі кооператива "Рільник", яку тепер перемінено на "Зорю". Є це одинока крамниця в селі (бо 3 приватники і два жиди в селі зліквідувалися по останній війні). Кооператива має 106 членів а за останній 1939 р. мала обороту коло 48 тисяч зол. Слід згадати, що кооператива має свою власну домівку. В останному часі по війні займаються ще торгівлею доривочно 6-ох місцевих громадян українців, які спроваджують з заходу текстильні і ґалянтерійні товари, що їх недостачу сильно відчуває село.
На місце покійного солтиса блп. Петра Дідича вибрало село в грудні 1939 солтисом Антона Дзюбінського, заступником Антона Яцюка, свідомих місцевих громадян, яких по довших перешкодах з боку польського війта, врешті влада затвердила. В селі відчувається сильно недостача бібліотеки, як також сільськогосподарської орґанізації. Підсумовуючи дотеперішню працю треба ствердити, що Підгірці працюють та йдуть вперед.