Не варто надто перейматися, дивлячись на ридаючий натовп, який чатує над останками Уґо Чавеса. Що відтепер діятиметься у Венесуелі абсолютно неясно
Команданте Уґо Чавес Фріас належав до міцної традиції каудильйо, яка – попри те, що є більше присутньою в Латинській Америці, ніж деінде, - раз у раз прозирає де завгодно, навіть в країнах розвинутої демократії, як от Франція. Вона є проявом того страху перед свободою, успадкованого від первісного людства, коли не існувало поняття демократії та індивіда, коли людина усе ще була масою і воліла, аби якийсь напівбог, якому вона відступала свої можливості ініціативи та свій вільний вибір, приймав усі важливі рішення стосовно її життя. Покруч супермена та штукаря, каудильйо робить все що забажає, натхненний Богом чи ідеологією, в якій майже завжди перемішано соціалізм та фашизм – дві форми етатизму та колективізму, - і напряму спілкується зі своїм народом, вдаючись до демагогії, пишномовності та масових і пристрасних шоу, які за своєю суттю є магічно-релігійними.
Його популярність зазвичай є величезною, ірраціональною, та водночас ефемерною, і результат його управління неодмінно є катастрофічним. Не варто надто перейматися, дивлячись на ридаючий натовп, який чатує над останками Уґо Чавеса; це той самий, що тріпотів від болю та беззахисності через смерть Перона, Франко, Сталіна, Трухільйо, а завтра йтиме услід за катафалком Фіделя Кастро. Каудильйо не залишають спадкоємців, і що відтепер діятиметься у Венесуелі абсолютно неясно. Ніхто з людей в його оточенні і, звісно, в жодному разі Ніколас Мадуро, непримітний апаратник, якого він призначив своїм наступником, не здатен ані згуртувати та консолідувати те об’єднання фракцій, індивідів та супротивних інтересів, які представляють чавізм, ані підтримувати той ентузіазм і віру, що їх пробуджував в народних масах Венесуели покійний коменданте своєю бурхливою енергією.
Проте одне є безсумнівним: той ідеологічний гібрид, що його замислив Уґо Чавес, так звана боліваріанська революція чи соціалізм ХХІ ст., вже почав розкладатися і рано чи пізно зникне, розбившись об конкретну реальність, реальність Венесуели, потенційно найбагатшої країни світу, яка через політику каудильйо зубожіла, надломилася й озлобилася, з найбільшою на континенті інфляцією, злочинністю та корупцією, фінансовим дефіцитом, що сягає 18% ВВП, та інституціями – державними підприємствами, правосуддям, пресою, виборними органами, збройними силами, - які знаходяться в напівзруйнованому стані через авторитаризм, залякування та покірність.
Окрім того, смерть Чавеса ставить під питання оту політику інтервенціонізму стосовно решти латиноамериканського континенту, що його покійний коменданте у своїх позначених манією величі мріях, характерних для всіх каудильйо, мав намір зробити соціалістичним та боліваріанським при допомозі чекової книжки. Чи продовжуватиметься оте фантастичне розтрачання венесуельських нафтодоларів, які допомагали вижити Кубі, коли Чавес щодня мало не дарував сто тисяч барелів нафти своєму наставнику та ідолові Фіделю Кастро? Чи підтримка і/або викуп боргів 19 країн, до числа яких входили його ідеологічні васали, як от болівієць Ево Моралєс, нікарагуанець Даніель Ортега, колумбійські революційні збройні сили ФАРК та незліченні партії, групи та групки, які вздовж і впоперек Латинської Америки намагаються нав'язати марксистську революцію? Венесуельський народ, схоже, змирився з цим фантастичним марнотратством, заразившись оптимізмом свого каудильйо; та я сумніваюсь, що навіть найфанатичніший з чавістів нині вірить, що Ніколас Мадуро спроможний стати наступним Симоном Боліваром. Ця мрія та її побічні продукти, як от Боліваріанська альтернатива для народів нашої Америки (ALBA), до складу якої входять Болівія, Куба, Еквадор, Домініка, Нікарагуа, Сент-Вінсент і Гренадини та Антигуа і Барбуда, очолювані Венесуелою, вже є непохованими трупами.
За чотирнадцять років, впродовж яких Чавес керував Венесуелою, ціна на барель нафти зросла усемеро, що зробило цю країну потенційно найбільш процвітаючою на земній кулі. Однак зниження рівня бідності за цей період було меншим, аніж скажімо в Чилі та Перу за той самий період. В той час як експропріація та націоналізація понад тисячі приватних підприємств, включно з трьома з половиною мільйонами гектарів рільницьких та тваринницьких господарств, не ліквідувала ненависних багатіїв, а лише створила – при допомозі пільг та незаконної торгівлі – цілий легіон непродуктивних нуворишів, які замість того, аби рухати свою країну вперед, посприяли тому, аби потопити її в меркантилізмі, рентизмі та всіх інших деградованих формах державного капіталізму.
Чавес не націоналізував усю економіку, як це було зроблено на Кубі, і не закрив повністю простір для дисидентства та критики, хоча репресивна політика супроти незалежної преси та опозиціонерів практично заглушила їх голоси. Перелік його безчинств супроти прав людини є величезний, як про це згадала у зв’язку з його смертю така об’єктивна та шанована організація як «Human Rights Watch». Це правда, що він провів кілька всенародних виборів і що принаймні на декотрих з них, як от останніх, переміг чесно, якщо чесність виборів оцінювати лише кількістю набраних голосів і не брати до уваги той суспільно-політичний контекст, в якому вони проводяться, коли диспропорція між засобами, які є в розпорядженні влади та опозиції є такою, що остання від самого початку перебуває в страшенно невигідному становищі.
Утім, як би там не було, те, що у Венесуелі є опозиція чавізму, яка на виборах минулого року набрала майже шість з половиною мільйонів голосів, не є наслідком поблажливості Чавеса, а радше мужності та упевненості тих венесуельців, які ніколи не дозволяли себе залякати примусом та тиском режиму і які впродовж цих чотирнадцяти років зберігали ясність розуму і тяжіння до демократії, не дозволяючи собі підпасти під стадне почуття і зректися духу критики, що лише сприяє вождізму.
Попри суперечності, ця опозиція, в якій є представники усіх ідеологічних різновидів і правих і лівих демократів Венесуели, є об’єднаною. І зараз у неї є виняткова нагода переконати народ Венесуели, що справжнє вирішення величезних проблем, які стоять перед ним, полягає не в тому, аби наполягати на популістській та революційній помилці, уособленням якої був Чавес, а в демократичному виборі, тобто в єдиній системі, здатній поєднувати свободу, владу закону і прогрес, створюючи можливості для кожного в режимі співіснування та миру.
Ні Чавес, ні жоден каудильйо не можуть існувати без атмосфери скептицизму та неприйняття по відношенню до демократії, в якій жила Венесуела, відколи 4 лютого 1992 р. команданте Чавес зробив спробу державного перевороту супроти уряду Карлоса Андреса Переса, перевороту, який відвернуло конституційне військо і через який Чавес опинився у в’язниці, звідки два роки по тому його визволив, амністувавши, президент Рафаель Кальдера – цей безвідповідальний жест дорого коштуватиме його народу. Ота недосконала, марнотратна й доволі корумпована демократія глибоко розчарувала венесуельців, які через це й відкрили свої душі співам русалки у виконанні військового путчиста – як це вже не раз, на жаль, траплялося в Латинській Америці.
Коли сплеск емоцій, спричинений його смертю, вгамується, перед опозиційним об’єднанням, яке очолює Енріке Капрілєс, постане велике завдання - переконати цей народ у тому, що майбутня демократія у Венесуелі позбудеться тих вад, які її занапастили, і засвоїть науку, аби очиститися від чорної комерції, рентизму, пільг та марнотратства, які її ослабили та зробили настільки непопулярною. А також в тому, що майбутня демократія покінчить із зловживанням владою, відродивши законність, відновивши незалежність судової влади, знищені режимом Чавеса, поклавши край отій політичній бюрократії, яка зруйнувала державні підприємства, створивши атмосферу, яка заохочуватиме збивати статки, в якій підприємці та підприємства зможуть працювати, а інвестори інвестувати і таким чином повернути у Венесуелу виведені з неї капітали, що свобода знову стане паролем та відгуком політичного, суспільного та культурного життя країни, тисячі синів якої два століття тому пролили свою кров за незалежність Латинської Америки.
Mario Vargas Llosa (перуанський прозаїк, один із провідних письменників-новаторів сучасної латиноамериканської літератури, член Іспанської королівської академії, нобелівський лауреат)
La muerte del caudillo
El País, 10.03.2013
Зреферувала Галина Грабовська