У польському видавництві «FA-art» побачила світ нова антологія жіночої поезії «Portret kobiecy w odwróconej perspektywie». У ній вміщено тексти 12 поетес із Чехії, Словенії та України. Серед авторок тут можна прочитати вірші Оксани Забужко, Галини Крук, Людмили Таран і Юлії Стахівської. Вони вийшли у перекладах промоутерки української культури в Польщі, поетки і перекладачки Анети Камінської. Про своє зацікавлення Україною, поезією до і після Майдану, а також труднощі перекладу – читайте в інтерв’ю з польською авторкою.
– Минулого року ти була стипендіаткою MERIDIAN CZERNOWITZ і протягом місяця жила в Чернівцях. У результаті в тебе з’явився цілий поетичний цикл «czernowitz czarowidz». Що найбільше надихало в цьому місті?
– Все почалося зі старих стін, з яких відпадала штукатурка і виявлялися її попередні шари, іноді – відразу кілька. Часом під ними можна було побачити старі написи різними мовами – німецькою, румунською. Дуже сильно відчувається, що Чернівці є давнім, багатонаціональним і багатомовним містом. Я ходила вулицями у пошуках цих ознак. Також багато часу провела на кладовищах: християнському і єврейському, що знаходяться на вулиці Зеленій. Фотографуючи надгробки, я мала нагоду відчувати себе обличчям до обличчя з людьми, які колись жили тут.
– Ти активно перекладаєш з української на польську, популяризуєш в Польщі українську культуру. А з чого в тебе почалося захоплення Україною?
– Я перекладаю українську поезію з кінця 2013 року. До цього мене підштовхнула українська поетка Маріанна Кіяновська, з якою ми познайомилися у Варшаві. Тоді я не володіла українською, нічого не знала про вашу літературу, навіть про саму України мала не так багато інформації. Спочатку мені допомагав з перекладами чоловік Маріанни Андрій Поритко. Пам’ятаю, що перші вірші, з якими я працювала, належали Мар’яні Савці. Наступним був, певно, Іван Андрусяк. До сьогодні моєю улюбленою поемою цього автора є «Замовляння з голубами».
– Метою твого повторного візиту на резиденцію є робота над проектом, що стосується перекладів текстів про Майдан, Крим і ситуацію на сході. Чи відібрала ти вже якісь поезії?
– Вірші про Євромайдан почала перекладати ще навесні, спеціально для читання на фестивалях в підтримку України: ARTinACTIONforUKRAINE i MirUKRAINAlia. Будучи тут, у вас, вирішила продовжувати цей проект і включити до нього вірші, які засвідчують актуальну ситуацію на сході. Восени ми знову будемо організовувати ряд зустрічей щодо України, і я б дуже хотіла, щоб поляки могли почути ці тексти. Нещодавно дізналася про вірші Бориса Гуменюка – поета з Тернополя, який у якості добровольця поїхав воювати на Схід. Кожні кілька днів він публікує у Facebook тексти про те, що бачить і переживає. Це надзвичайно сильна і шокуюча лірика, якою можна вплинути на поляків. Також я веду переговори з видавцем і, ймовірно, з цих текстів вийде невелика антологія.
– Чи доводилося тобі бувати на сході України або, можливо, перекладати поетів, які звідти родом? Як, на твою думку, відрізняються українці на заході та сході?
– Я переклала вірші кількох людей, які народилися на сході, але наразі мешкають у Києві: Олега Коцарева з Харкова, Любові Якимчук із Луганська, Олексія Чупи з Донецька. На сході України була двічі: в Харкові та Кривому Розі. Навіть міста там виглядають інакше, ніж західні. Вони більш «радянські». У мене склалося враження, що на сході менше можливостей для проведення вільного часу, менше культурних об’єктів. У Кривому Розі я помітила, що люди займаються фізичною працею, часто важкою, – і це весь їхній світ. Хтось мені там сказав, що до них ніхто не приїжджає. Але ж і на сході є середовища людей, спраглих спілкування і культури.
– Ти перекладала тексти багатьох українських авторів – Оксани Забужко, Віктора Неборака, Юрія Іздрика, Івана Лучука, Маріанни Кіяновської та інших. Кого із цих українських авторів було найлегше, а кого найважче перекладати?
– У двомовній українсько-польській антології «Дольки помаранч», яку я впорядкувала, вміщено дуже різні тексти. Найважче, мабуть, було працювати з лінгвістичними віршами Назара Гончара і, складними за лексичними та синтаксичними ознаками, поезіями Оксана Забужко. Але як перекладачеві, мені цікаво працювати з проблематичними текстами, люблю над ними мучитися. Коли щось нарешті виходить, то я отримую задоволення від добре зробленої роботи. Якщо вірш перекладається легко і швидко, він мене не цікавить. Поезії з фронту, над якими я зараз працюю, не надто складні на текстовому рівні, але вкрай важкі на емоційному.
– За якими критеріями ти відбираєш авторів і тексти для перекладу?
– Критерії дуже очевидні – текст повинен принести задоволення. І якщо він подобається мені трохи менше, то я принаймні знаю, що цей вірш може знайти читачів серед інших поляків. При виборі текстів завжди пам’ятаю, що це – українська поезія, але її читатимуть поляки і вона їм має подобатися. Іноді обираю інших авторів та вірші, ніж зробили б це українці.
– Чи не бувало в тебе такого, що, перекладаючи якийсь вірш, ти його вдосконалювала і робила кращим, ніж в оригіналі?
– Якщо самій писати вірші, то дійсно важко зупинитися перед «поліпшення» тексту. Зазвичай я намагаюся стримуватися, а якщо дійсно мушу щось змінити, то узгоджую це з автором. Часом навмисно вношу деякі невеликі зміни, щоб у Польщі вірші звучали краще. Наприклад, я можу видалити три крапки, знаки оклику і заголовні букви на початку кожного вірша, тому що в Польщі це буде виглядати по-графоманськи.
Фото: Володимир Гуцул
– Знаю, що ти організовувала у Варшаві мітинги, читання і різноманітні акції на підтримку українців під час Майдану. Як до цього ставилися твої співвітчизники?
– З початку подій на Євромайдані у Польщі відбулося багато спонтанних зустрічей, присвячених Україні: дебати, благодійні концерти, кінопокази, виставки, фотографії та графіки, читання віршів. Я організувала і допомагала у проведенні таких зустрічей. На щастя, багато людей у Польщі розуміє ситуацію в Україні. Вони взяли участь у засіданнях, зборі коштів та речей для Євромайдану, потім – біженців з Криму. У Варшаві постійно відбувалися протести біля посольств України, а згодом – Росії. Організовували їх українці, які живуть у Варшаві, але поляки також приєднувалися.
– Як змінилося ставлення поляків до України після Майдану? Що твої співвітчизники тепер говорять про Україну?
– У таких складних ситуаціях, як Помаранчева революція або Євромайдан, у поляків відразу прокидається солідарність з Україною. Я думаю, що у нас досить добре відчувають, що переживають українці. Адже ми теж маємо захистити себе від Росії. У Польщі ЗМІ приділяють багато уваги подіям в Україні, про це багато говориться, а також організовуються різні зустрічі. Були такі тижні, коли у Варшаві щодня відбувалися заходи, присвячені Україні. Опитування показують, що більшість поляків стежать за подіями в Україні. Зараз навіть більше, ніж коли був Євромайдан – в першу чергу, тому, що це вже не лише внутрішня справа України. Подібна ситуація може загрожувати і нашій безпеці.
– Кого з українських поетів ти б порадила читати полякам, а українцям – з польських?
– Весь час раджу полякам читати сучасних українських авторів. Наразі я видала вже дві антології перекладів. Зовсім нещодавно з’явилася і третя – «Portret kobiecy w odwróconej perspektywie», у якій зібрано твори 12 поетес із Чехії, Словенії та України. Тут вміщено тексти чотирьох українських авторок: Оксани Забужко, Галини Крук, Людмили Таран і Юлії Стахівської. А українцям хотіла б порекомендувати свого улюбленого автора Евґеніуша Ткачишина-Дицького. Звертаю вашу увагу на поета Пьотра Зоммера, який цього року буде учасником фестивалю MERIDIAN CZERNOWITZ – то дуже хороший автор і промоутер англомовної поезії в Польщі.
06.08.2014