Крилошанин о. Іоан Величко
— пралат домовий Єго Святости папи Льва ХІІІ., совітник і референт митрополитальної консисторії, предсїдатель Суду церковного в справах супружеских і Суду инстанційного, испитователь просинодальний, комисар митроп. Ординаріяту до науки религії в школах середних міста Львова, настоятель пресвитерії, член окружної ради шкільної львівскої, радний міста Львова, декорований папским хрестом заслуги "pro Eсclesia et Pontifiсe", роджений 1836 р. в Угринові середнім пов. сокальского, ординований 1859 р., вдовець — упокоївся дня 19 н. ст. червня о год. 3-тій рано у Львові.
Висвятившись в р. 1859 в 23 р. житя став першим сотрудником в Бродах. В коротці однак по стратї жени перенїсся до Львова яко сотрудник при архикатедральній церкви св. Юра і ту позістав 28 лїт. Хоч молодий священик, однак трудолюбивостію і здібностями звернув на себе увагу і коли вибрано о. Гушалевича до ради державної, поставлено покійного заступником катихита при рускій гимназії. На тій посадї перебув до 1870 р. до повороту о. Гушалевича і умів своїм тактом і добрим проводом молодежи зєднати у своїх товаришів любов і поважанє.
Між тим став він першим проповідником при архикатедралній церкви і на тім становищи відзначався многими прикметами. Много єго проповідей оголошено печатно. Пізнїйше, коли мали установити катихита для польскої гимназії Франц Іосифа, предкладано се місце о. Величкови, однак він не хотїв викладати рускої религії в польскім язиці і не приняв місця, котре обняв о Он. Лепкій, згодившись викладати по польски. Того не забули опісля крил. Величкови і довгій час помимо вставлень і предложень тогдїшного митрополита Впреосв. Іосифа, що цінив єго працю, здібність і заслуги, поминано єго при именованю крилошан. Покійний хотїв вже удатись на парохію на село, але митрополит здержав єго і поставив завідателем святоюрскої парохії. Будучи одним з здібнїйших богословів викладав довгій час катихитеку і методику по руски в львівскім университетї для питомців гр.-кат. обряду. В кінци в р. 1879 именовано єго греміяльним крилошанином і парохом святоюрскої церкви. На обох тих становищах був вельми дїяльним і яко парох прихожанами загально люблений і поважаний. В р. 1886 2 жовтня именовано покійного пралатом схоліярхом Митропол. Капитули у Львові, а весною 1888 р. пралатом римским. Ще в осени 1888 р. ходили вісти, що покійний призначений на висше становище епископа суфрагана і вся Русь радо витала сю вість, бо безперечно покійний був-би найспосібнїйшим і найдїяльнїйшим на тім достоїньстві; та передчасна смерть положила конець єго трудолюбивому житю. Вже від кільках лїт чувся нездоровим, але сильний организм не подавався, аж з весною сего року запав тяжше і вже більше не підвівся. Покійний чув свій близькій конець і свідомість не опустила єго до послїдної хвилї; він знав, що мусить умерти, хоч і як бажав-би був жити. Лїкарска штука не змогла вдїяти нїчого, бо се була невилїчима недуга рака жолудкового. Церков руска тратить одного достойника і трудолюбивого члена, а Галицка Русь вірного сина, що все заховав для неї любов і щире серце та ніколи не зійшов з дороги патріотизму для личних користей. Був се сильний, правий і честний характер. — Похорони відбудуться дня 21 червня о 8-мій год. рано в церкви св. Юрія.
Пером єму земля і вічна память!
