(Дальше.)
Не можна справдї заперечити, що естетичні рецензиї в народів, які мають високу естетику культуру, оперту не так на підручниках естетики, як на власнім, богато розвиненім письменьстві, що ті естетичні рецензиї мають свою критичну стійкість тому, що оперують самостійними осудами, а не шабльонами. Але такі дневникарські лїтературні замітки можливі там, де естетична культура зросла ся вже тісно з культурою дня. Де книжка стала ся також потребою дня, як часопись або театр, де в більшости читачів є вироблені понятя про питаня творчости і є знанє критериїв сеї творчости. В такім середовищи лїтературний рецензент думає, так сказати-б лиш половину думки Другу половину додумає собі його інтелїґентний читач. Високий уровень загальної осьвіти позволив тут рецензентови на натяки, на точкованє та уживанє ґенеральних понять, бо його читач в силї є відцифровувати шифри так зредаґованого реферату. Висока культура замітна саме тим, що нищить всякі шабльони. Мати глибшу культуру значить мати повну самостійність осуду. Вона одначе виринає що йно тодї з глибин душі, коли круг понять і питань, який вяже ся з даним проблемом, є одиницї, що мають видати осуд, не звісний, але і близький її розуміню. Всяка глибша гадка є скороченєм якоїсь великої цїлости. Се один знак, що заступає цїлу азбуку. Вона вражає нас тим, чого вона не висказує, а чого ми легко додумуємо ся, бо о скілько вона глибока гадка, то процес асоцияциї відбуває ся в нас і з самозрозумілою конечностию. І саме тому так потрясають нами великі гадки, що вони змушують нас до інтуіцийного обниманя великих виднокругів. собою замкнених. Ми дивуємо ся над глибінню власної думки. Круг понять, який вяжеть ся з даним проблємом, розвиває ся перед нами в цїлій своїй ріжнородности. Нам легко тодї судити, бо наш осуд опертий тодї на твердих підставах цїлости даного явища. І коли кажу, що висококультурний рецензент може давати справдї критичні замітки про твори письменства, то думаю саме про того рецензента, якому не лиш звісний є автор і його книжка, але і широкий круг естетичних питань. Тодї він в данім творі буде легко бачити найзамітнїйші признаки внутрішного змісту книжки, ті підстрічкові лїнїї, що ведуть з одної сторони до душі автора, а з другої до широкого житя і легко зможе добачити, як глибоко ті лїнїї йдуть і який виднокруг вони зачеркають. Але такий ефект можливий як сказано — лише в середовищах високої естетичної культури. Бо вона саме визначав ся тим, що в неї вже в вироблені і поглиблені естетичні понятя, а рецензент мимохіть користає з добичий тої другої, правдивої критики, яку треба протиставити шабльонам журналістичної рецензиї — критицї науковій.
Всякий автор для нас інтересний лише тим вкладом в цїлість артистичної творчости, який ставляє його в рядї творцїв як таких. Коли-ж рецензент не зуміє видобути з даного твору того істотного, перший раз виявленого причинка до загалу поетичних творів, тодї він дає лише біблїоґрафічні фабрикати. Українські лїтературні рецензиї є в переважній части біблїоґрафічними фабрикатами. Їх репрезентативним типом є всї писаня п. Миколи Евшана.
Коли в нас так далї будуть рецензувати ся поетичні твори як досї, то ми нїколи не сотворимо справжньої естетичної критики. Наша критика складає ся майже виключно з журналїстичних, принагідних рецензий. Ті книжкові естетичні студиї, що появили ся досї, не є нїчим иншим. В нас ще нїхто науковим методом не розібрав загальних проблємів творчости. Нїхто не поставив глибших її крітерий і нїхто не спробував дати теориї поетичної творчости. У нас витворили ся чотири критичні шабльони, після яких без великої ерудициї і без критичного таланту критикує ся літературні твори: 1. Шабльон ненарушимости раз признаної величі (прикладаєть ся до лїтературних явищ від Котляревського до Франка і Стефаника включно). 2. Шабльон лексиконових конструкций (прикладаеть ся до заграничних велачий, але лише під умовою, що вони або вмирають, або сьвяткують 50 лїтний ювилей, або є їх 100 лїтні роковини). 3. Шабльон безпощадного нищеня або дуже ласкавого imprimatur (прикладаєть ся до дебютантів, що стоять або не стоять осторонь критичних кругів). 4. Шабльон сумаричних реєстрів.
Ясно що мінеральним знаменем сих чотирох шабльонів є — фраза. Фраза подиву, або обуреня, або погорди або адоптациї. Відсутність критичної думки. Критична думка — така, котра доходить до найглибшого єства даного письменника, схоплює жерела внутрішної конечности такої а не иншої творчости і показує нам льоґіку всіх її напрямів. Фразою називаю таку гадку, що не доходить до найглибшого єства даного письменника, лиш зупиняєся на чисто зверхних знаменах її, не схоплює жерел внутрішної конечности даної творчости і не покавує нам ніякої льоґіки всїх її напрямів. Для критичної гадки письменник не істнує, лиш його твір. Для фрази особа письменника є всїм, а його твір явищем другорядним. Критик, що іде слїдом шабльонової фрази, дає нам по змозі скоро пізнати свої сили і антипатиї. Він з цїлою повагою бере ся зараз судити, чи твір добрий, чи злий, значить, чи він йому подобає ся, чи нї, оминає одначе обережно повідомити нас про те, з яких мотивів він так а не инакше судить. Критикови- фразерови вистане на опраданє його осуду його кождочасний настрій. Він не леґітимує ся зі свого критичного становища. Його леґітимациєю є нагода і потреба журналїстичної інформації. Брак часу вияснить все инше.
Ми не читаємо книжок, лиш читаємо часописні рецензиї про них Що рецензент нас нічого за 10 лїт не навчив, не виявив нї одного загального проблему творчости, не причинив ся в нїчім до поглибленя психольоґії нашої творчости і не витворив нїякого естетичного сьвітогляду, те нам байдуже, бо нам культура все більше на язиці, нїж в душі. А про справдї наукову естетичну критику наш читач не хоче й думати, бо 4 шабльонн відібрали йому спромогу власного осуду.
(Дальше буде).
