Якщо Америка проявить ініціативу у лібералізації торгівлі та відкритті ринків, це зміцнить світову безпеку, розширить економічні можливості та перспективи демократизації.
Від початку світового економічного шторму минули п'ять років, а традиційні союзники Америки – Європейська Унія та Японії досі переживають важкі часи. Країни, що розвиваються, визначають глобальну динаміку, але й перед ними постали великі виклики. Сполучені Штати є єдиною країною, що може стати ініціатором модернізації системи міжнародних відносин, щоб гарантувати безпеку, економічні можливості та перспективи демократизації. Стратегія економічного відродження Сполучених Штатів не може обмежуватися їхніми власними кордонами. Майбутня зовнішня політика США – проекція їхніх сили та принципів – має спиратися на той економічний лад, що вже формується.
Президент Обама каже, що захоплюється ідеями Рональда Рейгана з їхнім трансформаційним потенціалом. Якщо це так, то він повинен вивчити інновації, реалізовані Рейганом під час його другого терміну у таких сферах, як валютне та монетарне регулювання, торгівля, державний борг та політика розвитку. Рейган збудував нову систему міжнародних відносин, що мала сприяти відродженню капіталізму після нафтових шоків і стагфляції 1970-х років. Успіх Америки у 1980-х роках одночасно сприяв як кінцю Холодної війни, переконавши Радянський Союз у тому, що він не здатен витримати подальші перегони, так і двом десятиліттям виняткового зростання світової економіки.
Нова міжнародна економічна стратегія США повинна спиратися на п'ять стовпів. По-перше, країні слід зміцнити свою континентальну базу, вдосконалюючи Північноамериканську угоду про вільну торгівлю з Канадою та Мексикою. Три партнери разом можуть зміцнити енергетичну безпеку, підвищити продуктивність праці, і дати північним американцям конкурентну перевагу в обробній промисловості та інших галузях, у яких вже стає відчутним зростання зарплат у Східній Азії. Політично прийнятна імміграційна політика та рух до інновацій в освіті завдяки новим технологіям та конкуренції, можуть створити cпільне, більш демократичне та заможне майбутнє для всієї півкулі.
По-друге, нетрадиційна монетарна політика, яку останнім часом проводить ФРС, зберігаючи відсоткові ставки на рівні близькому до нуля, веде Америку на незвідану територію. Центральні банки випробували майже кожен інструмент стимулювання зростання, якщо Японія є хоч якимось попередженням, то наступним ходом буде девальвація задля підвищення конкурентоспроможності експорту, яка загрожує початком епохи нового протекціонізму. "Валютні маніпуляції" могли б стати загрозою, що виходить далеко за межі дискусій про політику китайського уряду. Світовій економіці у якийсь момент треба буде відмовитися від політики дешевих грошей і від'ємних реальних відсоткових ставок. США слід передбачити ці ризики.
Міжнародний валютний фонд може також допомогти встановити єдині стандарти для політики обмінного курсу та виконувати роль судді, що сигналізуватиме про порушення свистком, навіть якщо він не зможе карати порушників. МВФ та Світова організація торгівлі повинні передбачити цей ризик і надати реального змісту чинній нормі СОТ про те, що країни повинні "уникати маніпулювання обмінними курсами ... задля отримання несправедливих конкурентних переваг".
По-третє, США повинні усунути перешкоди для лібералізації торгівлі. Як провідна економіка світу, Америка повинна спочатку спробувати зміцнити та розширити міжнародну торгівлю в межах СОТ. Як зазначають мої колеги з Інституту Пітерсона, зараз слід скористатися вигодами Доського раунду багатосторонніх переговорів, що зайшов у безвихідь: скасувати експортні субсидії на сільськогосподарські товари, обмежити контроль над експортом продовольчих товарів, скасувати тарифи і квоти для майже усього експорту найбідніших країн світу, спростити митні процедури, а також підвищити прозорість та швидкість роботи системи врегулювання суперечок.
США повинні зберегти актуальність СОТ у світовій економіці, що серйозно змінилася. Минулі угоди СОТ є корисними для усіх 158 членів організації. Але деякі країни хочуть йти далі, знижуючи бар'єри у таких важливих секторах, як торгівля послугами, торгівля екологічними товарами і послугами, державні закупівлі, цифрова економіка.
Торгівля послугами, наприклад, має життєво важливе значення для стимулювання інновацій, продуктивності і зайнятості як у країнах, що розвиваються, так і у розвинених країнах – але регуляторні, дозвільні, зональні та інші бар'єри для торгівлі послугами часто дорівнюють миту зі ставкою 30% або й вищою. Оскільки лібералізація торгівлі у межах СОТ зупинилася, країни стали дедалі частіше вдаватися до двосторонніх і багатосторонніх угод про вільну торгівлю, деякі з яких врегульовували ці нові питання. США повинні сприяти головній меті СОТ – загальносвітовій лібералізації – шляхом прийняття стандартів у різних галузях та секторах, які були б відкритими для всіх країн, що забажають прийняти їх. СОТ потребує також нових правил справедливої торгівлі для державних підприємств.
Але США слід також використовувати угоди про вільну торгівлю для відкриття доступу до захищених ринків. Торговельна конкуренція сприяє структурним реформам і зростанню без збільшення урядових видатків. Адміністрація Обами заявляла про транс-тихоокеанські та трансатлантичні угоди. Проте, їй не вдалося укласти жодної нової угоди про вільну торгівлю. Рон Кірк, торговий представник США за першого терміну Обами, заявив у 2009 році, що адміністрація "не рветься укладати угоди". Насправді ж вона виявилася "порушником угод". По-четверте, гендерна рівність – це не лише право та справедливість, але й ефективність економіки. Жодна економіка не може реалізувати свій потенціал, якщо вона оминає увагою таланти половини свого населення. США повинні проявити ініціативу у визначенні структурних бар'єрів у країнах, що стримують реалізацію прагнень і потреб дівчат та жінок у таких сферах, як охорона здоров'я, освіта, кредитування, зайнятість та підприємництво.
І нарешті, США повинні піти назустріч пріоритетам зростання країн, що розвиваються. Президенту Обамі слід таким чином розширити глобальну ініціативу з продовольчої безпеки, яку він започаткував у 2009 році, щоб підвищити врожайність сільського господарства і продуктивність виробництва по всьому ланцюжку створення вартості, зокрема у приватному секторі, в Африці на південь від Сахари та в інших бідних регіонах світу. Інвестиції в інфраструктуру могли б збільшити глобальний попит вже зараз, сприяючи зростанню продуктивності у найближчому майбутньому.
США можуть привести до змін у країнах з середнім рівнем доходів, розвиваючи у них моделі державно-приватного партнерства з будівництва інфраструктури, що замість одноразових інвестицій готують їх цілий потік. Нульова дохідність для власників заощаджень, викликана монетарною політикою у США, може зробити інвестиції в інфраструктуру привабливими.
Окрім самого фінансування, приватний сектор може поліпшити проектування, експлуатацію та технічне обслуговування інфраструктури. Як показав досвід Індіани, федеральний уряд [США] теж може з вигодою для себе використовувати модель державно-приватного партнерства для будівництва інфраструктури.
Адміністрація висловлювала свої погляди на деякі з цих тем. Проте, вона є на диво пасивною – так начебто на щось чекає. Одних лише виступів представників Державного департаменту недостатньо. Щоб сформувати нову міжнародну економічну стратегію США, новий міністр фінансів повинен узгодити політику усіх міністерств США та багатосторонніх економічних інституцій. США краще прокинутися: міжнародна економічна стратегія – це нова зовнішня політика.
Роберт Зеллік – колишній президент Групи Світового Банку, колишній торговий представник США та заступник державного секретаря США. Нині науковий співробітник Центру науки та міжнародних відносин ім. Белфера у Гарвардському університеті й Інституті міжнародної економіки Пітерсона
Robert B. Zoellick
A New U.S. International Economic Strategy
The Wall Street Journal Europe, 07.02.2013
Зреферував Омелян Радимський