„Дзвін у церкву людий скликає, а сам у ній не буває“. Справді, сю приповідку можуть при мінити до себе редактори „Дїла“. На нашу замітку, що на заупокійнім богослуженю за душу бл. п. Анатоля Вахнянина взяло офіцияльну участь враз з селянами, що прибули на висший курс осьвіти, лише тов. „Просьвіта“, та що музичні інституциї, яких Покійний був основателем і душею, не вважали відповідним, пошанувати єго памяти, — „Дїло“ відповіло заміткою, як звичайно, дуже дотепною, що на згаданих поминках „сьвітив не присутностию найвисший шеф „Руслана“, п. Ол. Барвіньский“. На сю архимудру відповідь скажемо, що коли хто, то „Дїло“ має найменше право забирати в сій справі голос. На поминках визначного співробітника „Дїла“ пок. Анатоля Вахнянина, який десяток лїт писав вступні статї та богато иншого, редакторів „Дїла“ нїколи не було. За те обкидувано Вахнянина за житя стільки разів уличною грязию і то не за що иншого, лише за ту саму політику, яку нинї веде „Дїло“ і национально-демократичний табор з д-ром Костем Левицким на чолі. На поминках високо заслуженого редактора „Дїла“ пок. Володимира Барвіньского, теперішних співробітників „Дїла“ рівнож нїколи не видно, а не чувати, щоби останними роками они почували ся до обовязку, уладити таке богослуженє. Що на останнім богослуженю за душу бл. п. Вахнявина не було гофрата Барвіньского, то лише тому, бо саме о тій порі мусїв він явити ся на засїданю анкети Ради шк. краєвої на якій треба було відробити ті нїсенітницї на які в шкільній соймовій комісиі згодили ся посли др. Кость Левицкий і Макух, щоби науку другої краєвої мови починати доперва в третім роцї, а не в другім, як доси. Такий внесок поставив був звісний всепольский загорілець, пок. Томашевский, в тій цїли, щоби успішнїйше вести польонїзацию серед нашого селяньства, а згадані рускі посли пішли єму в сїй справі на руку. Коли би не анкета, то певно радні, дв. Дарвіньский не потребував би „сьвітити неприсутностию“ тим більше, що ледви „Дїло“ могло би вказати богато руских інтелїґентів, які уміли би з таким пієтизмом відносити ся до памяти покійних, як саме о. Ол. Барвіньский.
„Карпато Русскіе Писатели“. Якийсь Теодор Арістов з Москви задумав ущасливити Росию плодами трудів „всѣхъ выдающихся писателей Галицкой і Буковинской і Угорской Руси на общерусскомъ литературномъ языкѣ“, видаючи їх своїм накладом і в тій цїли просить о „сочиненія“ через „Прикарпатскую Русь". В Галичинї і на Буковинї майже ніхто не пише на „общерусскомъ языкѣ“. Писанія Білоуса, Глїбовицкого, Марущака. Бендасюка і Залозецкого — се осібний „литературный языкъ“, який не є нї „общерусскій", нї „общемонгольский“, а зве ся собі язичіе"
Україньский орґан, чи жидївский? „Громадский Голос“ випечатав посмертну згадку про члена радикальної партиї Михайла Сїтника з Гриновець без хреста, лише по жидівскому звичаю наголовок згадки убрав в чорну рамку.
