(В. Масютин: "Царівна Нефрета", повість у 2 томах з ілюстраціями та обгорткою автора. Бібл. "Діла").
Перед війною друкувало "Діло" величезну повість Болеслава Пруса "Фараон", тепер уже давно вичерпану. Це була маленька літературна подія.
Прус за прикладом Фльобера пробував відтворити призабуту єгипетську культуру, з декими її проблємами. Коли ми приблизно в тому самому часі читали "На камені" Коцюбинського, ледви чи хто мріяв, щоб якийсь наш письменник узявся скоро за повість з будьякої чужої давнини, що не має нічого спільного з нашою історією. Кілька повістей наших совітських письменників, що мають за тло життя далеких нам т. зв. "екзотичних" народів повстало не з чисто мистецької спонуки, а підо впливом актуальних питань.
Аж ось наш відомий мистець Василь Масютин воскрешає нам Єгипет у звязку зі славними розкопами льорда Кернервона та Картера. Памятаємо сензаційні вістки у пресі про помсту кількатисячелітнього Тутенкгамуна, якто дослідники гробів фараона вмирали один за одним. Появилась численна археольоґічна література про нововідкриті памятки єгипетської старовини. Масютин, що живе постійно у Берліні, мусів звернути увагу на чудовий портрет — камяну голову королеви Нефрети у берлінському музею і поцікавився Єгиптом. Коли цього року він приїхав па короткий час до Львова, привіз із собою багато фахових книжок з єгипетської старовини, щоб показати нам недовіркам, що повість, яку він написав це не плід лінивої фантазії, а вислід совісних студій. Ясно, що матеріяли, якими користується повістяр — усякі "фактичні дані" це тільки допоміжний засіб і від їх вартости чи ориґінальности не залежить іщe вартість та ориґінальність повісти. А проте В. Масютин — незвичайно ворушкий ум, що має зрозуміння для ріжних прояв науки, творчості і життя і міняє пензель на перо не на те, щоб попробувати своїх сил у ще одній ділянці, із зовсім фальшивого розуміння свого таланту; — ні, він володіє пером, краще, ніж один наш "професійний" чи "признаний" письменник і пишучи вміє завсіди щось сказати нове, що раніше добре передумав.
Його єгипетська повість "Царівна Нефрета" не має в собі нічого з зайвого вантажу, вченої ерудиції, нудних описів і фільософічних рефлєксій. Це історія про молодого німецького професора, який так захопився відкритою ним мумією, що поза нею ввесь світ перестав для нього істнувати. Легко було поставити Масютинові запит: "Чому ви не зробили героєм своєї повісти якого нашого земляка?" Він мав готову відповідь: "А чому в нас мусять бути дієвими особами тільки сами "свої"? Чи чужинні письменники пишуть тільки про свій край? Дієві особи залежні від сюжету та середовища". До цього можнаб додати пояснення, що Масютин видав уже першу свою повість раніше по німецьки і знаючи наші видавничі обставини, думав — передовсім про чужих видавців.
Наш читач матиме нераз вражіння, що має перед собою твір не з нашої літератури. Коли більшість може це вважати докором у бік автора, нема сумніву, що знайдеться чимало культурних читачів вихованих на добрій літературі, які признають таке вражіння за найбільший комплімент для автора. Нічого так сильно не бракує нашим книжкам, як тих усіх рис, завдяки яким чужинні повісти витискають усі наші рідні книжки з хат і рук нашої інтелігенції.
"Царівна Нефрета" — історія одного кохання зперед 3000 років, що мало нагадує ті любовні сучасні історії, які нас цікавлять, захоплюють, нудять і знеохочують до книжок з вічно тими самими мотивами. Герой цієї повісти захоплений старовинною єгипетською культурою, що мала деякі ціннощі, завдяки зовсім іншим прикметам реліґійного та громадянського виховання — відвернувся від сучасности, якою жив. Його життєва траґедія відкрила йому одну дивну форму краси і довела його до межі, де людина затрачує почування дійсности.
В. Масютин зумів досягти того рівня у своїй повісти, коли письменник старається бути якомога простим та ясним, гидуючи всім, що належить до ефектовних штучних прикрас. Нема сумніву, що кожний, хто піддасться чарові цієї простоти, нетерпляче чекатиме на другу частину повісти.
м. р.
