(Виступ православних галицьких москвофілів у справі відомих церковних подій).
І.
Ми не раз звертали увагу православної єрархії на конечність зрезиґнувати з лемківської місії. Вказували, чому це треба зробити. Перш за все тому, що лемківська місія в істоті не ріжниться від польської "ревіндикації душ". Як ті, так і ця є замахом на національне "я" українського народу; обидві вони хочуть накинути українському народові чужу йому культуру: одна — московську, друга — польську. Доказували ми далі і практичну недоцільність цієї місії, зокрема нікчемні її висліди при великій коштовности.
Тепер, з накопиченням досвіду і спостережень, можемо вказати ще одну рацію — вищу, ідейно-моральну. Лемківська місія дає такий вислід, що за нього мусять стидатися не тільки православні українці, a і православні росіяни; взагалі всі православні, де вони на нашій планеті не жилиб і до якої нації не належалиб. Що це за вислід, красномовно й документально свідчить відкритий лист, підписаний духовними й уповноваженими всіх православних парохій "на терені Малопольскі", опублікований (разом з факсіміле) польською бруковою пресою. Хто хоче його мати, нехай набуде собі "Вєк Нови" з 13.Х., або — ще краще — „І.K.Ц." з 14.X.; миж передамо лише його суть, бо шкода булоб на нього більше місця в українській пресі.
Митрополит Шептицький — пишуть православні русини — не запротестував тоді, коли австрійський уряд масово нищив у Перемишлі і Талєргофі десятки тисяч невинних православних осіб — старців, жінок і дітей. Чим-же поясниш його відомий протест? А ось чим "На терені воєвідств Східної Малопольщі, львівського і станиславівського, цілі повіти замешкує православна людність. Позатим і на Лемківщині є значні скуплення православної людности". — "Православіє тут шириться й обіймає раз-у-раз ширші терени". Нпр. у 1934 р. масово перейшла на православіє людність Галича; в 1937 р. подібне сталося в с. Буглі коло Турки, де кілька сот родин перейшло на православіє. Подібні випадки — явище майже щоденне.
"Митроп. Шептицький, тратячи величезну кількість вірних на своїх близьких теренах, сягає по Холм, Луцьк, Пінськ, Томашів". — "Він хоче скомплєктувати спустошену львівсько-галицьку дієцезію, рахуючи на те, що до тих теренів не дісталися вісти про те, що робиться в нього під боком та як виглядає його "опіка" над православною людністю в Малопольщі Східній". — "Пригляньтеся ближче до цієї "опіки". Наші церкви, збудовані коштом нашим і наших предків, греко-катол. клєр замкнув та запечатав. Усі церковні будинки і господарські забудовання відібрали від нас, навіть у таких місцевостях, де вся людність перейшла на православіє і де не залишилося при греко-католицькому обряді ані одної душі." — "Греко-катол. кляр старається нас спровокувати скомпромітувати всякими способами, не виключаючи церковної проповідальниці."
Під його впливом українські сепаратисти почали виконувати на православній людности терористичні акти. Два роки тому згоріла православна церква в Корчині, а її опікун загинув від таємної кулі. В с. Бутля минулого року підпалено новозбудовану цepквy; українці напади на весільний похід та потурбували багато осіб, а вечером ніхто з тамошніх пpавославних не відважиться вийти із своєї хати, щоби не наразити свого здоровля і навіть життя.
Подавши такі "факти", автори кінчають свій лист словами, що їx ми наведемо тут у точнім перекладі. "Тих кілька наведених фактів нехай послужать осторогою для вас, православні браття з Холмщини, Люблинщини й Волині, яким митроп. Шептицький накидається зі своєю опікою тa пастирською обороною.
Ми, православні зі Східної Малопольщі, резиґнуємо з його опіки, бо не хочемо бути безвольним знаряддям у руках шовіністичних діячів та гайдамацьких аґітатторів, що псують руську суспільність.
Колиж іде про оборону нас і нашої віри, то як завжди льояльні громадяни польської держави, віримо, що таку оборону знайдемо в братнього польського народу та в польської влади."
ІІ.
Читаючи відкритий лист православних галицьких москвофілів, дивуєшся безстидству, з яким вони публично виступають разом зі своїми духовниками та під яким поставили свої печатки зі знаком ...хреста! Чи є в них щось святого, коли так зловживають вони святим символом вічної правди?! Тож свідома і злобна брехня — перш за все в закиді Митроп. Кир-Андреєві Шептицькому, що він не виступив з обороною православних, коли мадяри десятки тисяч їх (!!!) нищили у Перемишлі й Талєргофі. Називаємо цeй закид брехнею, бо автори йoгo знають добре, що на початку війни православний російський уряд арештував митрополита, вивіз у глибину Росії, замкнув у монастирі, цілковито ізолював від світа — щож він міг знати та як міг протестувати?'
Свідома й безсовісна брехня далі — в твердженні, неначе цілі повіти у воєвідствах львівськім та станиславівськім перейшли на православіє, шо масові переходи на православіє належать до майже щоденних явищ. Брехня сама себе простує: всі православні пapoxії, як це підкреслює "І.К.Ц.", на терені Малопольщі підписали лист, а підписало... всього 13 духовників і на чолі їх — "кс. Єжи Павлишин, дзєкан окр. лємковскеґо, зажондзайонци прав. духовном місіом на Лемковщизне". З них три не зазначили навіть місця свого осідку — видно, це душпастирі теренів ще не навернених...
Така сама вартість зокрема і в твердженні, що кілька сот родин у с. Бутлі перейшло на православіє та що тепер ніхто з православних не відважиться вечором вийти із своєї хати: когож боятися, коли людність масово "справославилася"?
Таке-ж саме їх дальше твердження, неначе греко-катол. клєр замкнув та запечатав церкви, що їх православні на власні кошти вибудували...
— "Bpi, брат, да меру знай!"
Але верх безсовісної брехні малопольські православні осягнули своїм поясненням, неначе Митрополит Кир Андрей тому видав свій Пастирський Лист, щоб поповнити свою дієцезію, спустошену православно-москвофільською акцією вірними з Холмщини й Підляшша. На якім би ступні науки та суспільної свідомости православний москвофіл не стояв, він без сумніву знає, що не вільно галицькому митрополитові поширити свою юрисдикцію за сокальський кордон; що вся українська православна людність не завагалась би станути під пастирським його проводом, колиб упали зовнішні та штучно побудовані перешкоди.
На Митрополита Андрея, як на свого духовного батька, дивляться нині всі греко-католики і православні. Це дав до зрозуміння навіть один з православних послів на сеймовій трибуні, відповідаючи на знану напасть п. Войцєховського.
М. Забужний.
