Справа та мусїла наробити богато гамору в дневникарстві польскім, коли пп. посли Кашевко і Білиньскій розіслали до всїх майже польских газет польскій переклад з отсего присланого ними до редакції “Дїла" аподиктичного заявленя (котре ми задля недостачи місця в дотичнім числї могли подати тілько в точнім витязї, а тепер подаємо буквально):
Почтенна Редакція!
В н-рі 103 „Дїла" напечатана була відозва, скликуюча на 11. т. м. до Львова руске віче народне — з нашими надписами. А понеже сей відозви ми не підписали, і нікого не уповажнили письмо такого содержаня оголошувати з нашими підписами, для того упрашаєм Почтенну Редакцію на підставі §. 19. устави прасової, щоби зволила замістити слїдуюче виясненє спростовавче з нашої сторони:
Оба взялисьмо участь в нарадах руских послів, які попередила оголошенє помянутої відозви, і соотвітно до нашого становища, котрого держим ся в цілим житю, а також консеквентно яко посли, і годилисьмо ся на скликанє віча, для всенародного обговоренія стоячих тепер на порядку дневнім справ краєвих, но що до предложеного нам проекта відозви, скликуючої віче, жадалисьмо:
1. Щоби виключено з еї содержанія всї вираженія і уступи провокаційні насупротив другої народности краєвой;
2. Жадалисьмо, щоби для тим сильнїйшого назначенія мирного наміренія, поводуючого скликанє віча, в відозві заміщений був уступ, виповідаючій надїю, що если-би і Поляки хотїли в ним участвовати, „будуть нам милими і пожаданими гостьми".
Но иниціятори віча не узнали за отвітне предложити нам до підпису відозви в остаточной редакції, з которой моглибисьмо переконати ся, чи, і в якій спосіб застереженія наші зістали увзгляднені, — но з прикростею правдивою узріли ми наші підписи під актом, на котрого гдекоторі уступи ми не годили ся, і не годимо. Протестуємь отже против такому надужитію нашого имене в актї публичнім, і освідчаєм, що дальшого удїлу в сей справі брати не будем.
Львів, дня 1. жовтня 1888.
Матвей Кашевко, посол на сойм.
Щастний Білиньскій.
Инакше однакож представиться річ і в нїщо обернуться всї клевети праси польской на руских послів, коли прочитати відповідь их на заявленє пп. Кашевка і Білиньского. Відповідь тую одержала наша редакція і містимо єї понизше:
Світла Редакціє!
В 211-ім числї „Дїла” з 23 вересня (5 жовтня) с. р. поміщене в витягу, а рівночасно в часописях Przeglad, Gazeta Narodowa, Dziennik Polski і Kuryer Lwowski, наконець в N. Reform-і и Ozas-і будь в витягу будь в повній основі, письмо з підписами послів соймових пп. Матвія Кашевка і Щастного Білиньского, в котрім то письмі оба ті панове закидають нам підписаним і твердять:
1) що ми помістили в Дїлї „відозву скликуючу на 11 с. м. до Львова руске віче народне з їх підписами", хотя они тої відозви не підписали і нїкого не уповажали письмо такого змісту оголошувати з їх підписами";
2) що они „що-до предложеного їм проекту відозви скликуючої віче жадали, щоби виключено з єї змісту всї вираженя і уступи провокаційні насупротив другої народности краєвої";
3) що они жадали дальше, „щоби для тим сильнїйшого зазначеня мирного наміреня, поводуючого скликанє віча, в відозві заміщений був уступ, висказуючій надїю, що, если би й Поляки хотїли в нїм участвувати, будуть нам милими и пожаданими гістьми";
4) що „иниціятори віча не узнали за одвітне предложити їм до підпису відозви в остаточній редакцій, з котрої могли-би переконатися, чи і в якій спосіб застереженя їх зістали увзгляднені”;
5) що „з правдивою прикростію узріли свої підписи під актом, на котрого декотрі уступи они не годилися и не годяться";
6) що „протестують отже против такому надужитю їх имени в публичнім актї і заявляють, що дальшого удїлу в сїй справі брати не будуть".
Насупротив всїх тих закидів і тверджень маємо честь отсе заявити:
На засїданю руского клюбу, відбувшімся дня 24 вересня в полуднє в соймовім будинку, зістав проєкт відозви вічевої в притомности пп. Кашевка і Білиньского в цілій своїй основі голосно, поволи і виразно відчитаний і докладно передискутований. В тій дискусії, веденій зовсїм згідливо и в однім дусї, брали участь всї притомні; узнано за конечне надати відозві тон енергичний а поважний, і всї зарівно заходилися уложити єї так, щоби нїчого в нїй не було провокаційного; вкінци принято з двома поправками цілий проєкт одноголосно, сконстатувавши, що все в нїм подане не тілько правдиво і вірно, але і зовсїм обєктивно, без всяких субєктивних виходок і инкриминацій. Ухвалено відтак одноголосно підписатися всїм в поазбучнім порядку, а кождий дав зараз уповажненє до підписаня свого имени. При тім же зазначено виразно, що ціла відозва має того-ж вечора ще прочитатися ширшому кружкови поважних мужів, що отже можуть в нїй поробитися ще деякі поправки, однакож вже без нарушеня єї головної основи. На тій вечірній нараді був і п. Білиньскій; згодженося на дві з предложених там поправок і одну дрібну в першім уступі, а другу на самім кінци відозви, де випущено слова, що, єсли-би і польскі селяне („діткнені рівними матеріяльними интересами верстви польского народу") на вічи яко гостї явилися, ми „готові їх приняти братною рукою", а випущено межи иншими і з тої причини, щоби тих слів не взято за підбурюванє мазурских селян против властителїв більших посїлостей. П. Білиньскій вправдї зразу обізвався за задержанєм тих слів, але потім перестав супротивлятися їх випущеню. В тій отже формі відозва на другій день зістала видрукована в Дїлї (і в Червоній Руси).
Пп. Кашевко і Бїлиньскій про-те:
1) дали найвиразнїйше уповажненє підписати їх на відозві;
2) не ставили нїяких спеціяльних, окремішних від инших жадань що-до виключеня з відозви виражень і уступів провокаційних, котрих зрештою навіть впервістній редакції не було;
3) не жадали зовсїм уміщеня в відозві уступу о появленю Поляків на вічи (уступ о польских селянах находився в первістнім проєктї, але зовсїм не на жаданє пп. Кашевка і Білиньского);
4) не робили в справі відозви ні найменшого застереженя анї одним слівцем, а приймили єї безусловно і цілковито в о статочній редакції, і нема анї одного уступу анї слова в нїй, котрому би они були супротивилися а на котре би они не були згодилися;
5) підписи свої на відозві мусїли через пять днїв по єї видрукованю видїти без всякої прикрости, бо аж шестого дня (1 жовтня) зачали жалуватись на великі неприємности, які мають з причини підписаня відозви, а аж десятого дня вислали свій „протест" до редакції „Дїла" і польских газет;
6) супротив свого урочистого заявленя, що „дальшого удїлу в справі віча брати не будуть", п. Білиньскій того-ж самого дня (5 жовтня), в котрім оба вислали до газет тоє заявленє, вже по тім висланю, бо о 1-ій годинї по-полудни, підписав увідомленє до Дирекції полиції о вічу, подане єму до підпису від несвідомих єго поступку товаришів клюбу (п. Кашевко не являвся в соймі, длятого не подано єму того увідомленя до підпису).
Хто отже і що надужив, се річ ясна; ми не хочемо і слїдити, що спонукало пп. Кашевка і Білиньского протестувати в 10 днїв по оголошеню відозви. На всякій спосіб ми вже не уважаємо їх дальше за членів руского клюбу.
Правду всего нами тут поданого стверджуємо повними нашими підписами; по-части можуть правду наших слів посвідчити також тії мужі, що були враз з нами дня 24 вересня на вечірній нарадї.
У Львові дня 6 жовтня 1888.
Николай Антоневич, Теофиль Бережницкій, Петро Лїниньскій, Ксєнофонт Охримович, Юліян Романчук. (Пп. Стефан Качала і Никола Сїчиньскій не були на нарадї руского клюбу анї мужів довірія з 24 вересня, тому, і тілько тому, сего письма не підписують.)
По тім поясненю нехай судить не то Русь Галицка, але і кождий честний Поляк, чи пп. посли Кашевко і Білиньскій поступили совістно? Які-ж мотиви склонили їх до того: виставити незаслужено своїх товаришів з клюбу на прилюдни клевети ворогів, — сего відгадувати не хочемо: оба ті панове будуть найлучше самі знати.
[Дїло]
08.10.1888