Негаторам

З повстаньем ідеї національної і рівночасно з движеньем національним так званих „призабутих" в Европї народів проявилась в таборї колишних гегемонів тенденція негованя тих-же народів.
Недавні то ще часи, коли Нїмцї австрійскі всю Австрію уважали своим Vаtег-land-ом, а тим самим одказували так Славянам, як і Мадярам, Румунам і Італійцям право до іх національного розвою. Для Бельгії не істнували перед пять-десяти лїтами Флямандцї, для Шведів — Чуди, для прибалтійских Нїмцїв — Естонцї, для Туреччини — Славяне балканьски і т. д. Що до нас, то ми, хоч нарід історичний и посїдаючий за собою тисячлїтну літературу, не істнували довгі часи нї в очех Поляків, ні в очех в блуд впровадженої Европи. Regnum Polonie, а народи, що єго колись заселяли, мїстились в однім понятю народу польского, будьто якоїсь одноцїльної маси, напоєної одним духом, однаковими стремленями і ісповїдуючої одну вїру.
Так було. Але в послїдній пятьдесятцї лїт прийшло до того, що Австрія ледви чи не станесь славяньскою державою, толерантною для Нїмців і Мадярів; що Флямандцї, витворивши свою окрему літературу, посїдають вже і свою академію наук; що Чуди, висвободжені з під ярма шведского, розвиваються в Россії свобідно не лиш на полі національнім, але і политичнім: що Естонці на наших очех поборюють свою нїмецку шляхту, що балканьскі Славяне прийшли в части вже навїть до політичної самостійности і що остаточно і про двацятьмиліоновий нарід украиньско-рускій дізналась Европа, а негація єго із сторони польскої видаєсь пустою фразою в устах Голїєвских і Торосевичїв.
Розумїєся, що до висвїтленя всего того причинилась головно наука, вільна од політичної односторонности, як не менше і обставина, що "призабуті" народи, переймившись гадкою національности, двигнулись в том напрямї своими силами.
Мимо того проявляються ще по нинї тут і там хоробливі симптомати негациї народів, маючі жерело своє в політичній тенденциї. По нинї стараються іменно панслависти россійскі пересвїдчити Европу, що самостійність національна Руси-Украини, се видумка ворогові Славяньщини, держав і людей, що раді-би Россію роздробити для своих цїлей на атоми національні і підготовити ґрунт до сепаратизму політичного.
Не давно тому подали, примїром сказавши, деякі дневники польскі вїсть, будьто професор литератур словяньских на всеучилищі вїденьскім, д-р Ягич, просто занеговав національну окремїшність нашого народу. Вїсть тая могла декому видатись сензаційною, тим більше, що д-р Ягич повинин в справах язикових уходити за авторитет. Д-р Ягич мав именно сказати, що „народ рускій може лиш в Австрії розвинутись самостійно, в Россії мусить він зіллятись з елементом великоруским. Скоро в якім селі малорускім поселиться кількох Велико-росів, стаєсь сейчас цїле населеньє від них зависиме. Нарід украиньскій не посїдає — після гадки д-ра Ягича — нїякої внутрїшної сили віпорної, як пр. Чехи або Серби, і мусить з часом цілком злитись з Велико-росами".
Ті-ж самі польскі дневники відкликали тепер автентичність мнимої теорії етичної д-ра Ягича о Русинах, але ми увїрені, що ще нераз прийдесь нам стрічати ту дику теорію, наколи не в панславістичних органах россійских, то в письмах їх сателітів галицких. Не від рїчі буде про-то придивитись цїлій справі близше і на основі статистик (навїть россійских) і під призмою науки розглянутись взагалї в питаню: чи нарід украиньско-рускій, хоч-би і в самій Россії, буде в силї удержатись при своїй національности і чи видержить він систему так званого „обрусїнія".
Хто заселює землї україньско-руского народу? То питанье ставимо переді всїм яко найголовнїйше, бо в справї злитя або винародовлюваня народів рішає головно чисельна сила.
Отже-ж зі статистик россійских показуєсь, що край заселений Русинами надто ще мало посїдає чужих елементів, щоб із сеї сторони могла єму грозити яка-небудь небезпечність винародовленя, а тим менше "обрусїнія", в значеню звичайно у нас принятом. Русини заселяють собою 12,359 миль або 597,459 км. На тій просторони обмеженій більше-менше Доном, Азовским і Чорним морям, Карпатами, Вислокою, Бугом, ІІрипетею і верхівами Дніпра по-за Чернигів сидить (після списів з 60-тих років) 21,081.925 душ. З того числа на Русинів припадає дуже поважне число, бо 16,425.000. Чужинцїв єсть над 4 миліонів, а чужинцїв тих числимо аж 14 одмїнних родів. Найсильнїйше присіли наш край жиди (1,730.800), відтак Велико-роси (1,331.000), Поляки (902.775), Нїмцї (214.850), Румуни (235.150), Греки (70 800), Болгаре (69.000), Бїло-роси (36.230). Вірмене (31 975), Цигане (8.000), Серби (7.575), Чехи (7.200), Татаре (2.145), иншої народности (7.825).
Наколи про-то від кого, то радше из сторони жидів могли-б ми боятись здеморализованя населеня, які із сторони 1,331.600 Велико-росів єго винародовленя. На сто Русинів припадає ледви 12 чужинцїв, майже стілько, кілько в нашій Галичинї жидів на сто христіян. До залитя Руси Украйни елементом велико-руским ще дуже далеко, маючи на увазі чисельні їх відносини до нас.
До того треба додати, що елемент велико-рускій поселився численнїйше лиш на периферії північно-всхідній, а в самім внутрї Украіни чужинцїв взагалї єсть так мало, що процент Русинів виносить тут до 90. Чотирох чужинцїв не знищить 96 автохтонів, а скорше розплинесь в них непостережно. На се єсть і доказ. От, примїром сказавши, було під конец минувшого вїку в полудневій Руси до 100,000 Сербів, виселенцїв з Балкан. Россія переводила їх сюди нарочно, щоб зискати елемент собі приклонний. І що сталось? По сто лїтах "Нова Сербія" зрусчилась в користь елементу мало-руского, а нинї статистика числить Сербів ледви над 7.000, хоч тим Сербам мав д-р Ягич признати велику силу відпорну.
Ми можемо припускати, що елемент велико-рускій, заселившій головно наші мїста в ролі чиновників, купцїв і робучої класи, має якійсь вплив на жителїв украіньских міст, але вплив сей не буде так сильний, щоб від него грозила загибель народів. Россійщина плаває тут лиш по верху і длятого з тої сторони, од чисельної сили елементу россійского не має Русь-Украйна чого боятись.
Але замїтить хто, що елемент велико-рускій висшою культурою поборе Украйну? Оно могло-б так бути, але так не єсть. Нї чиновництво, нї купцї россійскі, а тим менше робуча кляса, що рекрутуєсь з глубокої Россії, культури сеї не посїдають. Хто не знає культурні відносини тих верств, той зрозумїє їх вартість, єсли скажемо, що они на Українії мають таку вагу і такій вплив, як так звана польска интелигенція па всхідну руску Галичину. А навїть і значно меншій, бо вся лївобережна Україна посїдає своє питоме дворяньство, що мимо старань правительства россійского від украинизму досі ще не відступило, а навїть по змозї єго піддержує. Що більше? Исторія єсть свїдком, що Україна, яко скорше і висше просвїчена культурною Византією, несла від давна культуру на північ, а і нинї видає вона з себе дуже богато интелектуальних сил, що остаточно в души лишаються вїрними національному звичаєви і обичаєви руско-україньскому.
Та сама исторія каже нам, що Україна, виставлена від 2000 лїт з окладом на инвазію всяких постороннихі народів, не підлягла їм в нічїм, а противно всїх їх зумїла зрусчити майже без слїду. Скити, Сармати, Аляни, Готи, Гунни, Греки, Даки, Торки, Клобуки, Берендїї, Печенїги, Половцї, Татаре, — вся та чужина, навїть в части не индо-европейска, розплилась в рускім организмї. Чи Моголи, чи Польща, чи Москва панували над Украіною, жаден з тих народів, хоч-би себе називав або був висшим культурою, не успїв знищити національної окремїшности руско-украиньской. А довершився сей процес асимиляції зовсїм тихо, без насилуваня, бо і не було завсїгди державной сили у народа, а хоч була своя власть, то до винародовлюваня офиціяльного нарід наш би не зуживав.
Що-ж сказати в виду того всего? Чим в виду того видасться теорія: "нарід україньскій мусить з часом злитись з елементом велико-руским"? Политична балаканина, пусте самодурство і більш нїчого! І длятого радуємось, що д-р Ягич устами Брикнера, рівно-ж знаменитого филолога відкликав то, що єму о народї рускім вложили в уста слабосильні вороги того-ж народу.