Бережїм наше народне достоїньство !

В справозданю з вандрівки нашої мо­лодїжи, поміщенім в нинїшнім числї, знаходимо згадку про немилий конфликт, якій зайшов на вечерку в Коссові по при­чинї практикованого у нас часто не на міс­ци утраквизму язикового. Факт той сам про себе маловажний і ми не привязували-би до него нїякого значеня, коли б не то, що по­дібні факти лучаються у нас часто і що разом взяті творять немаловажне для Руси­нів питанє а именно питанє товарис­ких відносин між Русинами a Поляками в Галичинї.
Серед таких обставин, які панують у нас в Галичинї, стало спільне житє і безнастанні взаємини в приватних відноси­нах між Русинами а Поляками такою ко­нечностею, котрої анї змінити анї уникнути не можна. Лучать нас з собою уряд, инте­рес і родина ; відносини сусїдства, спільно­сти фаху і т. п. вироджують конечну потре­бу товариского житя. Значить, що поминувши всякі можливі констеляції в житю политич­нім і пливучі з відси зміни в межина­родних відносинах, приватні товарискі вза­ємини вимагають конечно якогось modus vi­vendi поодиноких членів обох народностей, не могучих від себе віддїлитись китайским муром.
Супротив того єсть обовязком руского загалу глядїти, щоби ті товарискі відносини були управильнені без кривди для рускости, без пониженя для нашого народного достоїньства. А обовязок той представляєсь в те­перїшну хвилю тим важнїйшим, позаяк фактичний стан полишає дуже богато до жа­даня і свідчить в некористь Русинів.
В нашім краю зберїгся з давнїй­ших часів — здаєсь від тогдї ще, коли в відносинах Поляків до Русинів переважа­ла суспільна сторона відносин паньства до хлопства — звичай трактованя Русинів з гори, не лиш в политичнім, але і приват­нім товарискім житю. О̂дноситься то головно і в першім рядї до руского язика, то­го найважнїйшого скарбу а рівночасно і кри­теріюм кождої народности. Язик рускій в публичнім житю був завсїгди предметом завзятої опозиції і злобних атаків з поль­ской сторони, на доказ чого досить навести опозицію Поляків против заведеня єго в урядах і школах Галичини, завзяту борбу в соймі в р. 1865. против внесеня на у­дїленє субвенції рускому театрови і т. п. Дебати над язиком руским і єго права­ми в житю публичнім будили пристрасти серед польскої суспільности, котра ще го̂р­ше зненавидїла той язик і почала ще біль­ше ворожо відноситись до него в житю при­ватному. Ще в роках шїстьдесятих висмі­вано публично „руских ковбасюків“, укла­дано уличні дотепи і сатиричні стишки на рускі женщини, котрі убирались в народні барви, говорили по руски і брали участь в т. з. руских балях і в других проявах пробудившого-ся тогдї товариского житя Ру­синів. Неоглядні Поляки сміялись тогдї над язиком, котрий був урядовим язи­ком придворних канцелярій Ягайлонів, на котрім споруджувались довгі лїта найваж­нїйші документи, дотикаючі справ польскої Рїчи-посполитої, а котрий опісля збогатив польскій язик і польску славесно̂сть в епо­сї найвисшого і творчества.
Toє нетерпиме і нерозумне направленє серед польскої суспільности в всхідній Галичинї ишло так далеко, що до недавна ще можна було бачити на публичних мі­сцях як у Львові так і на провинції По­ляків, котрі робили великі очи або і кеп­кували собі, як Русин поважився загово­рити в своїм ріднім язицї, коли тимча­сом не разила их зовсїм нїмецка бесїда або навіть і жидівскій шваргіт.
Нинї змінились відносини на лучше. На­родне самопізнанє серед Русинів, збіль­шенє числа рускої интелигенції, поступи рускої науки і культури здобули вже біль­ше поважанє для руского слова. Частина польскої суспільности зрозуміла, що се нео­спориме природне право великого народа і научилась почитати то право, частина мусїла погодитись з тим, яко з сумною для себе конечностею.
Помимо того однак не запанував ще і до нинї в приватних і товариских відно­синах між Русинами а Поляками такій стан, якого вимагає почутє справедливости, взаїмного поважаня, а навіть чемности і санкціонованих нормами цивилизованого світа товариских звичаїв. Нинї стикають­ся Русини в приватних товариских кру­гах з Поляками, входять з ними в друж­ні і родинні звязи, однак відносини викли­кані подібними взаєминами проявляють ще багато моментів, в котрих годї не доба­чити кривди для Русинів, пониженя их на­родного достоїньства.
І так бачимо прим. часто Поляків, уроджених і вихованих в всхідній Ґали­чинї, котрі входячи в рускі товариства не уважають за відповідне застосуватись що-до товариского язика до Русинів, а бесїдують остентаційно лиш по польски і приневолю­ють нераз більшість Русинів до них сто­суватись. Неправильність тая увійшла вже неначе в звичай, так що поодинокі лич­ности з польскої суспільности не бачать на­віть, здаєсь, того, що не хотячи в руских домах і серед руских товариств застосу­ватись до більшости, грїшать тим против кардинальних форм чемности і товари­ских звичаїв. Не раз лучаєсь бачити, що старші і поважні люде з поміж Русинів або навіть женщини, бесїдуючи в товари­стві по руски, зміняють нераз бесїду на польску, бо якомусь молодому панкови не хочеся осквернитись рускою мовою, котру впрочїм дуже добре розуміє і уміє. І то роблять як-раз ті Поляки, котрі припису­ють собі тілько лицарскої чемности і так часто називають себе з емфазою Французами півночи.
Гостинність і щирість Русинів звістна широко в цїлій Славянщинї, а сливуть нею передвсїм честні доми наших священи­ків. Дуже часто і майже всюди правильно буває так, що міскі урядники, шкільні ин­спектори і другі подібні функціонарї, маю­чи урядове дїло в селї, заїздять прямо до руского священика — часто навіть лично не­знакомого і знаходять там сердечний при­єм і щедру гостину. Панове ті проводять инодї в домах священиків по кілька і більше днїв, а звичайно відплачують их щирість і провітливість великою нечемно­стею, бо не уважають відповідним в рускій хатї застосуватись що-до товариского язика до господарїв, а приневолюють их стосува­тись до себе. І все то не уважаєсь у нас обидою і уходить якось, бо як же-ж — ка­жуть — говорити єму по руски, коли він По­ляк ? А як же-ж — відповімо на то — ви­рїкатись цїлому рускому домови або рускому товариству свого рідного язика длятого, що якомусь там панкови не хочеся єго пошану­вати і кілька руских слів крізь зуби про­цїдити ? Яка в тім логика, яка консеквен­ція ? Де тут честь народна, а навіть і влас­на лична амбиція ? Спробуймо на відворот вступити в польскій дім або польске това­риство і там заговорити по руски, а побачи­мо, як нам на то відповідять, і чи застосу­єсь до нас дім і цїле товариство !
А вже нїгде правди дїти і на нас са­мих велика часть вини лежить в тім, що товарискі відносини з Поляками не управиль­нені доси так, як того вимагає наша честь народна ! Превелика і за далеко йдуча подат­ливість та смирність Русинів довела до та­кого неправильного і невідповідного стану, якого певно не стерпів-би нїякій иншій на­рід. Гляньмо приміром на Чехів або Угрів, котрі також стикаються в власній вітчинї з другою народностею. З якою гор­достею стережуть они національної непороч­ности своїх Пенатів, своєї рідної бесїди ! Идїм і ми за их приміром. Тим не скривдимо нїкого, бо не чужого ми бажаєм — свого хочемь права ! Не треба тут нїя­ких революцій, нїякого геройства — се ро­бота тиха, домашна ! Зачнїм від домів на­ших. „Мій дім — моя твердиня“, каже гордий син Альбіону — нехай же буде він у кождого Русина справдїшною твердиною руского духа, руского слова ! Нехай кождий, хто вступає в єго пороги, бачить силу тої твердинї а не посміє певно ставати против неї, а мусить числитись з тою силою і по­шанувати єї !
Приватних і товариских звязей з По­ляками годї нам розірвати. Ми мусим чи­слитись з фактичним станом рїчей. Ми не дотикаємо Поляків в нїчім, що им свя­те і дороге, а що против нас не вимірене — глядїм однак при тім, щоби наші свя­тощї остали ненарушимі. Передовсїм однак стережїм прав і поваги нашого рідного язика, бо се найперше наше народне добро — бережїм наше народне достоїньство !...