Бути як Лілія

Вранці на Волинських озерах можна спостерігати прекрасну картину, коли з самої глибини починає підніматися на поверхню води бутон. Кілька хвилин – і перед очима з’являється розкішна біла квітка латаття. Вона, щоб показатися на світ, розкритися, проходить свої «підводні етапи», складні природні процеси, яких ми не бачимо.

А чи не так із Лілією? Лілією Нікітчук.

Волинська Лілія, котра має розкішний голос, органічний артистизм, цілеспрямованість, виступає на численних сценах України та зарубіжжя. Чи є у неї свої «підводні етапи»? Безперечно. Напевно лише одиниці бачать та розуміють скільки праці приховано за спектром здобутків виконавиці. Вона і справді – наче той яскравий промінь світла. А що отримаємо, якщо все ж пропустимо його крізь трикутну скляну призму?

Фіолетовий ­– нескінченна працелюбність.

Синій – глибина пропрацьовування деталей (від технічних складностей твору до власного образу);

Блакитний – захмарна здатність до виконання у різних стилях;

Зелений – як стебло лілії – стійкість до усіх складнощів, «підводних течій»;

Жовтий – збереження «сонячного» світосприйняття, попри немалий тиск зовнішніх обставин;

Помаранчевий – уміння і яскраво показати себе як солістку та й працювати з різним виконавськими складами;

Червоний – пекельні, екстрені ситуації, коли, наприклад, співачку просять за ніч вивчити надскладну партію з твору сучасного композитора.

І унікальний восьмий колір – спів на восьми мовах.

Зібравши ці кольори в одне, отримаємо промінь, який осяює українську культуру у складний і болісний час війни. Лілія Нікітчук є однією з мисткинь, які підтримують Україну як словами, так і діями.

14 квітня голос співачки звучав на благодійному концерті на європейській сцені в Італії у місті Палермо (а перед цим і у місті Бісаквіно). З вуст солістки линуло одне зі скорботних творінь музичного мистецтва – Stabat Mater Джованні Перголезі. До цього відбувся ще один благодійний виступ, в Україні, у Дзеркальній залі Львівської національної опери. У цьому півторагодинному онлайн концерті «Live from Ukraine» звучав лише голос Лілії у супроводі фортепіано (Ірина Кірчанова). Німу тишу залу заповнили фрагменти з творів 13 європейських композиторів, а на завершення тихою молитвою прозвучав «Прощай, світе» з «Тихих пісень» Валентина Сильвестрова. Так, завдяки таким, як Лілія Нікітчук, Україна наближується до перемоги швидше.

Однак і у довоєнні часи діяльність Лілії вражала не менше.

«Місячний П’єро»: німецький чи український?

У 2020 році пандемії, брекзиту, пожеж в Австралії та побудови першого літака  Ан-178 без російських деталей стався ще й переклад «Місячного П’єро» Арнольда Шенберга  українською мовою. Здійснив  його блискучий віолончеліст Максим Римар (чоловік Лілії Нікітчук, який нині також зробив низку благодійних концертів). Відповідно, вперше наша публіка почула цей експресіоністичний шедевр зрозумілою їй мовою.

Ексцентрична білявка, котра почала пити поглядом вино… Ні, насправді вона тільки промовляла (чи співала?): «Вино, що поглядом лиш п’ють …». І ось ми дізналися перші слова мелодрами, а вони, у сумі зі sprechstimme Лілії Нікітчук мають властивість затягувати слух, погляд, власні порухи у світ, який створює цей твір.

«Місячний П’єро» зазвучав у співачки просто магічно, адже сприйняття твору значно зкоригувала співучість української мови і кантиленність загалом. Декламування Лілії було менш агресивним і холодним (так воно звучало би з німецькою фонетикою), з тонким нюансуванням усіх деталей партитури та з блискучими градаціями настроїв – від тривоги до іронічності, градаціями звуковисотності, темпу та динаміки – від піаніссімо до гучних криків.

Так, Лілія Нікітчук немов риба у воді почувається у неймовірно яскравому міксі німецької та нашої національної культури. «Виконати “Місячного П’єро” – це виклик для вокаліста. Адже тут мова іде не зовсім про спів, а саме про стиль виконання, який виник на початку XX століття – sprechstimme», – коментує співачка. За підсумками 2020 року у рейтингу музичних подій і персоналій від Аделіни Єфіменко саме «Місячний П’єро»  визнаний «Концертом року в Україні».

Лілія Нікітчук виконує «Місячного П’єро» Арнольда Шенберга українською.

…Усе починалося з любові. Любові до музики в цілому. Перш, ніж Лілія почала навчатися співу, вона ледь не стала мультиінструменталісткою, як це модно зараз казати. У музичній школі у Луцьку вона опанувала скрипку: «Скрипка була для мене лише етапом, становленням як музиканта, я хотіла мати розуміння що таке гра на інструменті і ноти, чисте інтонування».

Далі, вже у коледжі, Лілія стала піаністкою, домристкою та навіть акордеоністкою. На цьому етапі важливим було те, що у неї не зламали заповітне бажання дитинства – співати. На жаль, в училищі та коледжі на той час не було спеціалізації «Вокал», однак співачка мала предмети «Хор», «Диригування», «Вокал».

Лілія з щирістю і теплотою згадує свою викладачку з постановки голосу – Євгенію Левкович, яка завжди вірила у свою вихованку і запевняла, що з таким рідкісним голосом вона буде знаменита. До речі, Є. Левкович це мама композитора Олександра Левковича.

Валентин Сильвестров: як забарвлені «Тихі пісні»?

Спроби виконання «Тихих пісень» В. Сильвестрова є, на жаль, не частими. У кожного виконавця вони, звісно, різні. У Лілії Нікітчук цей цикл набув специфічного забарвлення, котре зумовлене типом камерного виконання, що парадоксально поєднується з оперною традицією, органічної саме для Лілії.

Лілії зовсім не часто підказували, яким шляхом краще йти або ж, навпаки, чого робити не варто: в сім’ї музикантів не було, тому професійної поради ніхто не міг дати. Відтак співачка вчилась самотужки на власних помилках і віра окремих людей, напевно, не давала збитися зі шляху і допомагала впевнитись у тому, що своє внутрішнє «хочу співати» треба розкрити світу.

Цілеспрямовано, з великим вогнем у серці та сповнена приємних очікувань вокалістка вступає у Львівську національну музичну академію ім. М. Лисенка за фахом «Академічний спів». Однак навчання у Львові Лілії було замало –  вона продовжила удосконалювати майстерність в Італії, в Консерваторії Пезаро ім. Дж. Россіні. Тепер же сам перелік країн, де гастролювала співачка, просто вражає. Від України до Іспанії, від Скандинавії до Італії. 10 країн, більше 50 міст та назви залів, які говорять самі за себе: Gewandhaus, Konzerthaus Berlin, Herkulessaal Munchner Residenz та ін.

Багато можливостей перед вокалісткою відкрилося у період з 2006 до 2015 року, коли вона працювала в K&K Philharmoniker, а це один з провідних симфонічних оркестрів, який кожний рік виконує більше ста концертів у найкращих залах Європи. І саме голос Лілії Нікітчук упродовж десятиліття був окрасою цього оркестру.

Лілія барокова або Дж. Перголезі: у лабіринтах барокового вокалу

Мало хто з українських вокалістів володіє бароковою манерою виконання. Лілія Нікітчук тут є приємним винятком. З бароковим репертуаром вона підкорювала сцени у Львівській національній філармонії, Дзеркальній залі Львівської національної опери, Івано-Франківській філармонії, у м. Тарнув (Польща) у Sala lustrzana («Дзеркальна зала»).

Ще у консерваторії співачка мала справу з великою кількістю барокової музики, яку опановувала разом із професоркою Людмилою Федорівною Божко. Окрім цього Лілія вдосконалювалась і за кордоном – набувала відповідних навичок співу в Італії, відвідувала майстер-класи у Європі і отримувала там рекомендації по бароковому репертуару. «Без цього за кордоном, – за словами вокалістки, – молоді співаки не розвиваються».

Однак навиків барокового співу іноді недостатньо. Виконавець повинен бути адаптивним. Лілія ж блискуче володіє умінням підлаштовуватися до умов, у які поставлена. Не всі сцени, акустика залів, рівні колективів є однаковими, тому важливим завданням співака постає створити з усіма цими аспектами баланс і при цьому не загубити унікальність свого голосу. Лілії це чудово вдається.

Виконуючи партії зі Stabat Mater Джованні Перголезі, вокалістка, як того й вимагає барокова музика, прискіпливо ставиться до всіх нюансів фразування, артикуляції, орнаментики, фонетичних особливостей, дотримується терасоподібної динаміки, вона пропускає крізь себе те, що виконує і дивовижно передає емоцію рухами тіла і голосом. Вона не прагне перетягувати ковдру на себе, тобто намагається бути саме членом ансамблю, а не солістом.

Лілія романтична або Верді та Брамс

Велику частину репертуару вокалістки складають твори композиторів романтиків. У таких композиціях також важливо добирати відповідні манери співу.

 Виконуючи твори Дж. Верді вона проявляє усю глибину і силу вокалу оперного типу. Однак для партій цього композитора є й свої вимоги, котрі, як відомо, ставив сам автор. Тому і тут потрібно вміло маневрувати голосом.

З іншого боку, твори Й. Брамса, які призначені більше для домашнього музикування, виявляють камерну сторону вокалу Лілії Нікітчук (важливою є робота над деталями).

Порфирій Бажанський:  3 в 1

Опери Порфірія Бажанського були маловідомими (навіть у колі професіоналів) і ніколи не виконувались. Однак завдяки колективним зусиллям ентузіастів сталося диво – у Львівському органному залі ця музика ожила! Безумовно – справжнє відкриття літа 2021 року в українському мистецтві.

Лілія Нікітчук блискуче вжилася у трьох абсолютно різних ролях: Параски – однієї з коханих Довбуша (у опері «Довбуш»), молодої  сестри боярина Олени та старої циганки Клуци (у опері «Біла циганка»). Це знову ж таки свідчить про підвищену адаптивність виконавиці. А надзвичайно позитивні враження критиків підкреслюють, що Лілія Нікітчук – це професіонал, котрий за досить складних умов блискуче входить у різні образи.

«Простонародні опери», тим більше в концертному варіанті – не така вже й проста справа. В арсеналі солістів – тільки голос і мінімальні можливості акторської гри. Немає декорацій, костюмів, нема навіть театральної завіси! І за таких умов феєрична Лілія Нікітчук (мецо-сопрано) в «Білій циганці» створює два кардинально відмінні образи-характери <…>. Перевтілення було просто вражаючим!» – пише один з критиків.

Такий відданий підхід співачки безумовно свідчить про служіння українській культурі. Здавалося б П. Бажанський, малознана особистість, імені на якій не зробиш, однак Лілія, проявивши свою універсальність, з абсолютною самовіддачею допомогла відкрити Україні цю особистість і веристську оперу зокрема.

В українок фантастично красиві голоси і це для західноєвропейських країн є дуже ласим шматочком. Однак гастролюючи, побачивши багато речей, які захоплюють, Лілія залишається з нами. Нині у воєнний час вона продовжує давати концерти за кордоном, але повертається на политу кров’ю українську землю.

Багатогранність вокальної подачі Лілії Нікітчук просто вражає. Вона приймає виклики і працює у різних виконавських манерах, підлаштовується до всіляких умов. Маючи українську й італійську музичну освіти, потяг до відкриття нового для себе і світу, а також велику волю, є, як мінімум, тією білою шляхетною квіткою лілії і однозначно вартує більшого.