Сучасна лїтопись.

[Манія на писаний реалізм і особливі обяви руского реалізму на дїлї. — Щаслива Галичина через свою глупоту. — Демократизм защіплений на перекиньчиках.]

Від якогось часу деякі рускі професори по університетах яли ся промощувати дорогу в пoлiтицї на всякі "реальні" способи. І так один з них підписує протест против Леваковского за єго нельояльне поведенє супротив кола польского і високого правительства, — другій, пишучи свою "Реальну політику", зробив відкритє, що лише новий курс при ласкавій помочи високого правительства спасе Русь, хотяй-би навіть рускі реалісти в свїпх подвигах самі неудачі народови приносили, і висновує з сего дуже льоґічну консеквенцію, що Русини повинні відноситись до правительства приязно і щиро. З розмови, яку доктор руского реалізму мав колись вести з нашим премієром міністрів, дійшло до нашої відомости, що правительство нїчого так собі не бажає, як того, щоби ми розвивали свою культуру і економічну силу.

Не знаю, як там сконструовані мозки руских реалістів до пониманя обявів житєвих, однак у мене чогось не могло нїяк помістити ся в голові, щоби кладенє колод під ноги руским товариствам, каране священиків за уживанє в урядових виказах руского письма, переношенє учителїв і адміністраційних урядників за обави руского патріотизму, обсаджуванє руских катедр людьми без кваліфікації, пресії і надужитя сповнювані при всякого рода виборах та зборах на шкоду Русинів, і богато подібних річей — були ознаками сего бажаня правительства: щоби ми розвивали свою культуру і економічну силу. Я і до тепер був тої самої гадки, однак коли найлучшій знаток руского реалізму каже, що о прихильности і добрій волї правительства для нас не можна завіть сумнївати ся, тож я вже мушу вірити, що се все, що я висше навів, то ознаки вітцївскої печаливости правительства, стремлячі до загартованя нас до тяжкої борби житєвої та до виробленя у нас сили і що сю интенцію високого правительства наші спритні реалісти добре перенюхали...

Таке виходить з писаного реалізму. А як же стоїть річ з руским реалізмом в практицї, — з тим реалізмом, що то має свого урядового представителя в рускім клюбі у Відни? Що-ж, — реалізм сей має свої особливі рускі прикмети — ось они: покора і відданність для кождочасного правительства, заячесердіє супроти всякої поступової гадки, львина відвага до зневаги нелюбих людей і ангельска терпеливість на обіцяний рай. Як бачите, реалізм той — рідке добросердне сотворінє, котрого дуже жаль колись стане по смерти... Правительство не може собі нахвалити реалізму руского клюбу. Кажуть, що клюб сей, коли б так міг довше пожити, випередив би у вірній службі навіть "коло" польске і був би першорядним елєментом в удержуваню ладу суспільного... От представте собі реальну політику клюбу репрезентовану неоцїненим дрогобицким презесом при голосованю над внесенєм Барайтера що-до тайного [картками] голосованя при виборі послів до ради державної з курії сїльскої і з пятої курії. Він подумав собі: буде біда з тим тайним голосованєм, бо як тут комісареви вимогти на виборцях, щоби віддали голоси на благонадежного кандидата? — а від сего зависить і будучність клюбу ведучого реальну політику. Правда, — клюбови, що голосував за безпосередностію виборів, випадало голосувати і за тайним голосованєм, але дрогобицкій презес, добре знаючи, що єго чей же нїхто не посудить о такі дурницї, як льоґіка, консеквенція і т. д., неустрашимо віддав свій голос за устним, явним голосованєм. Прецїнь річ ясна, що він рад усе знати, кому має бути вдячним за мандат... отсе значить ся: вести політику по реальному, чи — як злобні опозиціоністи називають — по мамелюцки! Впрочім тим ухваленим тайним голосованєм не маєте ще так чого дуже тїшитись, бо є ще палата панів, щоби поправляти дикі ухвали палати послів...

*

І знов справдила ся на нашім краю пословиця, що "дурний має щастє".

Над краєм зависло було дня 5 мая с. р. таке велике нещастє, що готово було вивернути цїлий порядок суспільний. Захотїло ся тому якомусь Кравсови передерти ухвалу, щоби і правибори відбували ся тайно, та на щастє славно-звістний єзупольскій фільософ, що то в свoїм мозку має алюмініюм*) виратував край з сего нещастя, переконавши Нїмцїв, що письменні і тайні правибори були би нещастєм для краю, бо тогдї цїла череда соціялістичних і анархістичних аґітаторів кинула би ся до писаня карток для неписьменних правиборцїв, а природні проводирі і опікуни безграмотних правиборцїв не мали би нагоди виявити свого спасенного впливу на правиборцїв. І чи-ж не щастє се для нас, що 80% населеня нашого не вміє читати й писати? "Дурний має щастє"! Неоцїнена глупота галилейского народу виратувала, завдяки єзупільскому фільософови, наш край від переворотів і забезпечила єму на довгі ще лїта опіку і поміч єрархії суспільної...

*

Не дивують ся люде, коли побачать людину, що вирікає ся свого народу, віри, обряду, покидає их, а підлещує ся чужинї, — а знов не може людям в голові помістити ся, як може демократ відгрожувати ся кулаками такому оборонцеви народу, як Цернерсторфер, за те, що мав відвагу упімнути ся за кривди заподїювані народови, або як може той сам демократ голосувати за обмеженєм горожаньских свобід своїх вибopцїв, хоч дав им слово, що буде стояти за загальним, безпосередним тайним голосованєм. Як може? Сей пан демократ перед своїми виборцями признав, що єго дїд був Русином, і до того руским священиком, однак він почуває ся вже Поляком та й римо-католиком і з тої переміни він чув ся гордим — а за се тогдї єго виборцї били єму браво. Чого-ж хочете панове? чи думаєте, що чоловік, котрий свідомо відступає від свого народу і обряду, не зрадить і засад демократичних защеплених в нездоровім орґанізмі? Такі люде в инших суспільностях є великими зерами — у нас же ставлять ся як взірцї до наслїдуваня... Ой, бідна тая польска демократія!

*) Ґраф Войтїх Дїдушицкій в своїй промові при ґенеральній дебатї над реформою виборчою сказав, що мозок людскій має в собі фосфор і алюмініюм.

Дѣло