Про проєкт реформи виборчої.

У Львові, дня 29 н. ст. цвітня 1896.

Ґр. Бадені позбув ся клопоту, бо вже так як би мав свій цїлий проєкт реформи виборчої unter Dach und Fach. Ce, чого сподївав, ся і на що числив, стало ся дїйстностію: проєкт закона, зміняючого основні постанови що-до репрезентації країв в радї державній, ухвалений в другім читаню потрібною більшостію двох третин голосів. Проєкт правительственний принятий без зміни: маємо пяту курію виборчу, опираючу ся на загальнім праві голосованя, з єї монструальними округами виборчими а мінімальним числом мандатів, маємо і на дальше посередність виборів в курії сїльскій і в новій курії, — одним словом маємо реформу виборчу після рецепти двох міністрів rodaków, без увзглядненя тих постулятів, які широкі верстви населеня ставляли до реформи виборчої у властивім єї значіню. Покривдженя і недогідности теперішної ординації виборчої остають і на дальше.

Правительственна рецепта відповідала, що правда, орґанізмови, для котрого була приписана. Иншої реформи анї гадати — сказано було в мотивах правительства — перевести при теперішнім складї парляменту, тож беріть, що даємо. В тих словах містив ся найсильнїйшій арґумент правительства, бо всї прочі арґументи на захвалюванє проєкту були другорядні, для декорації. І коли правительство побачило, що парлямент справдї стверджає дїлами і фактами правдивість повисшого головного мотиву та не старає ся навіть реаґувати против сего закиду беасильности, — оно не уважало потрібним в часї дебати запускати ся в збиванє закидів, піднесених против проєкту. Правительство пійшло навіть ще дальше; в тих немногих случаях, коли підчас дебати забирав голос котрий небудь з двох авторів проєкту, ґр. Бадені або д-р Ріттнер, можна було вже чути немов формальний приказ для ухваленя проєкту. Правительство — сказав пос. Романчук, реферуючи своє внесенє меншости — говорить тепер вже цїлком отверто: Siс vоlо, sic jubeo, stat pro rаtione voluntas і не робить собі нїчого з закидів. Результат голосованя показав, що воля і приказ правительства найшли послух у більшости парляменту. Отсе була би характеристика становища правительства в дотеперішній дискусії над реформою виборчою.

Становище сторонництв парляментарних було дуже на руку правительству. До бою не виступала нїяка поважнїйша опозиція, добре зорґанізована, а хоч в деяких квестіях могло правительство не бути цїлком певне більшости за собою, то все таки вигляди на ту більшість були більші, як на пораженє, що впрочім і показав результат голосованя. В дискусії над проєктом були три важнїйші моменти, в котрих правительство було сильнїйше заатаковане: квестія загального, безпосередного і тайного голосованя, число і роздїл мандатів в новій курії, квестія посередности виборів в курії сїльскій і в новій.

Що-до першої квестії — загальне право голосованя — то она мала більше теоретичне значінє. За загальним правом голосованя заявились: молодо-Чехи, антісеміти, нїмецкі націонали, кілька послів диких і посли Романчук та Леваковскій, — загалом 61 послів. Може за кілька лїт побачимо, на скілько идея загального права збільшить ряди своїх прихильників.

Квестія числа і роздїлу мандатів в новій курії була вже більше дразлива, бо дотикала жизненних интересів поодиноких сторонництв. Супротив пропорції, яку предкладав проєкт правительственний, можна було викомбінувати десятки инших пропорцій і після них укладати число і роздїл мандатів. А кождій такій комбінації не можна було відмовити рації, бо опирала cя она на певній основі. Де нема вже иншого виходу, там входить в гру статистика — сказав якійсь політик і в сїм случаю слова єго оправдались. Але не дасть ся заперечити, що два закиди суть цїлком оправдані що-до правительственного проєкту: раз що Славяне значно покривджені супротив Hїмцїв, а друге, що Галичина найгірше вийшла з-поміж усїх країв. Зарадити сему лиху в однім і другім напрямі старав ся пос. Романчук, але за єго внесенєм впало лиш 38 голосів, бо навіть коло польске за сим не голосувало. Взагалї становище кола польского в тій квестії було не лиш комедією, але і несовістне, а внесеня кола, котре було поставлене більше для формальности, мабуть нїхто не трактував на серіо, коли навіть міністер для Галичини, д-р Рітнер, заявив ся против него. На кождий спосіб теперішна перевага Нїмцїв супротив Славян в парляментї не буде нарушена, а заслуга сего припадає вповни двом міністрам Полякам, авторам проєкту.

Вкінци трета квестія — посередности виборів в двох послїдних куріях — порішена в користь Поляків. Кажемо Поляків, бо можна припускати, що правительство було би не ставило тої квестії принципіяльно, коли би як раз авторство проєкту не попало ся в руки Поляків-міністрів. Посередність виборів треба уважати рекомпензатою для Поляків за их згоду на реформу виборчу. Бо й справдї нїодин нарід австрійскій мабуть не порозумів так добре значіня посередности виборів і не вмів так наглядно покористувати ся посередностію, коли розходить ся о захопленє в свої руки вотума широких верств населеня, як Поляки в Галичинї. Квестія посередности виборів єсть для Поляків жизненною в повнім того слова значіню, під взглядом політичним, національним і матеріяльним — і длятого в оборонї єї виступили з цїлою силою своєї вимови (а не арґументів) посли польскі. Они загрозили, що будуть голосувати против цїлого проєкту в третім читаню, коли-б мала бути ухвалена безпосередність, — а та консеквенція, так рідка в колї польскім, чейже найлїпшим доказом, в чию користь має бути законсервована і на дальше монструальність теперішної ординації виборчої: посередність виборів в курії сїльскій і в новій курії. Польскі посли можуть чванити ся тим, що удалось им оборонити сей найбільшій свій skarb narodowy, бо щоби коли небудь галицкій сойм міг ухвалити безпосередність виборів, сего нема чого бояти ся. Парлямент, ухвалюючи в засадї посередність виборів і віддаючи евентуальну зміну що-до того в руки соймів краєвих, запоручив тим самим виїмкове становище Галичинї, бо у всїх краях австрійских може бути заведена безпосередність виборів в курії сїльскій, але в Галичинї лишить ся все по давному — за се ручать пп. Єнджейовичі і Дїдушицкі, котрі боронили тої справи в парляментї.

Дальша дебата над реформою виборчою будить вже менше заинтересованє. Поправки, евентуально ухвалені, мають другорядне значінє. Ґр. Бадені може бути вдоволений, бо не лиш взагалї пepeвiв реформу виборчу, але й має реформу таку, якої хотїв. Чи тота реформа вдоволить широкі верстви населеня і чи колода, котра спиняла правильний хід справ, усунена — се друга річ, а відповіди на се мабуть не прийдесь довго ждати.

Дѣло