Письма з Відня.

Відень, 9 н. cт. цвітня.

 

[Свята Великодні. — Хор в руско-кат. церкві. — Віденьска зелїзниця міска. — Палата штук красних. — З театрів; новий театр. — Венеція в Пратері і вистава в Ротундї].

 

Таких невеселих свят, як сегорічні, Віденцї вже давно не памятають. Снїговиця з дощем на переміну; повторимо за нашим музиком: справдішнє Quodlibet. В мартї заносило ся на гарні днї, щасливо проминув і [після астронома Фальба] нагрізнїйшій в цїлім столїтю критичний день 29-ого марта, веселі Віденцї казали вже поуставляти Garten-и в видї кількох олєандрів перед каварнями і ресторанами та вживаючи т. зв. свіжого воздуха запевняли заєдно: "mit dem Winter ist schon aus"... Та чоловік стріляє а Бог кулї носить. Надїя завела і треба було витягати зимову одїж... розумієсь, наколи ще при хатї знайшла ся...

 

*

 

В руско-кат. парохіяльній церкві свята Великодні — аж звичайно — обходили ся по спромозї дуже торжественно. Богато людей стягає теперішний спів церковний, бо в додатку і проґрама появляє ся постійно в дневниках; оно тут так в звичаю. Такого хору, правду сказавши, не памятаємо і з тих часів, коли тут була ще гр.-кат. семинарія духовна. Пригадуємо собі добре докори тогдїшного віденьского дописувателя, що наші консисторії замість співаків присилають бувало самі добірні "риби". Рація була в тім така, що власти духовні, намагаючи побільшити ряди докторів богословія, принципіяльно насилали сюди "учених", а звістна річ, що прикмети учености і знанє співу дуже рідко помістить природа в однім і тім самім индівідуумі. Остаточно виходило в результатї таке, що тутешна семинарія не містила в своїх мурах анї "учених" богословів, анї cпiвaків. А згодом, то і дописуватель затих, діставши, як кажуть, вигідно місце піддячого. Треба знати, що тут при греко-кат. церкві є два платні місця дяків, і то досить добре платні, — щось по 800 і 600 зр. З приходом теперішного сотрудника о. Володимира Садовского датує ся зворот до лучшого. Дяк єсть собі окремо [П. Бігун] і поспівує зовсїм приличним голосом, очевидно о скілько хор о. Садовского не виповняє співної части. Але-ж одушевляючи ся співом хору в спосіб хоч-би як патріотичний і признаючи трудність поборюваня перепон, приходимо таки до переконаня, що сей спів хоральний далеко не відповідає вимогам співу в церкві віденьскій.

 

Віденцї идуть до костела наче на якій концерт. Така служба Божа в Hofburg-Capelle, в Votivkirche або хоч би в грецкій, италійскій, чи православній церкві — се дїйстно справдїшний концерт. А у нас? От, вічна латанина — аби лиш дальше, аби о скілько змога дешево і щоби не випало нам з памяти наше стереотипне "всякоє диханіє да хвалить Господа"... Завдяки ґазетній реклямі публики в нашій церкві було на Великдень доволї, але коли раз другій она зазнає розчарованя, то церков знов буде світити пусткою, як давнїйше. Стараня і працю о. діріґента видко, однак з теперішним матеріялом єму не зєднати собі публики, що любить і розуміє музику. По нашій думцї хор мужескій ще стократ лїпшій від мішаного. Ті альти, певна річ, не чарують слухачів, а сопрани, може бути, красше співали ...колись. Мене вчили з-малку, що не слїд панам роки рахувати, і такого злочину я би нїколи й не сповнив, — але звичайно сопрани з ходом часу троха подають ся... Щасливі хиба Патті і Люкка, що мимо своїх пятьдесять і кілька років вихапують ся в піднебесні реєстри; у звичайних смертельниць буває се як-раз противно. Честь і слава одним барітонам. На тенорів, як всюда так і тут, посуха, хоч властиво разить лише брак доброго тенора-соліста. До басів идуть всї, що колись иншими голосами співали, або й зовсїм не співали. Ну, і в той спосіб хор скомплєтований. Але в секретї кажу вам, що є такі хвилї, в котрих і смирний обиватель Снятина або Тернополя довше не видержав би, обернув би ся в сторону хору halb links і двозначно похитав би головою, — найчастїйше тогдї, як солісти вилучають ся з тла хору. Они так передразняють ся, так різними дорогами змагають до своєї цїли, що хиба приналежність их до різних партій руских могло би их оправдати... А батута діріґента? — Сейчас пізнати, що з так радикальними елєментами она, мимо широчезного розмаху, ради собі дати не може. Зрозумієте, що именно голоси в тім хорі не сходять ся. Се лихо лежить або вже в природї голосів, або в недостаточнім вишколеню. Може бути, що вина по сторонї тих, котрі все готові "помагати так троха", — се-ж найбільша язва всїх наших хорів. Троха лучшій співак уже, думає, всї ноти поїв; на пробах єго хоч-би на лїк, а на продукції... всї дороги мусять вести до цїли т. є до кінця.

 

Виною всего єсть тут цїлковитий брак постійної субвенції з фонду реліґійного на удержанє хору. При 2–3 тисячах річно — хор міг би певно станути на висотї своєї задачі. Се не наша "домашна" справа. Хоч певно в головній мірі се справа руско-католицкої церкви, але є се европейскій скандал, бо замість показати перед Европою красоту нашого обряду і величність рускої церковної піснї, — виводимо на сцену екстрем співу "любителїв" а иногдї таки порядочні "зойки". Анї печаливість о. пароха крил. д-ра I. Сембратовича, анї труд о. Садовского не усунуть хиб річи самої... Сповняємо обовязок публицистичний, a від кого то залежить лиху зарадити — не тяжко вгадати.

 

*

 

Роботи коло міскої зелїзницї та переміни Дунайского каналу в пристань для великих пароходів і засклепленя вонючої Віденки в цїлім долїшнім бігу — поступають скорою ходою в перед і до ювілею цїсарского в 1898 роцї мають бути покінчені. Як звістно, цїла та штука коштує 120 міліонів. До слїдуючої осени стане готовою т. з. Gurtellinie вздовж Gurtelstrasse. Зелїзниця буде перебігати по-части над землею на архітектонічно збудованих віядуктах, почасти землею або й під землею, н. пр. коло Gersthof-y і Turkensсhanze. Ся лінія обведе пасмом давні бецирки віденьскі; инша лінія обігати ме місто на крайній періферії; знов наша лінія перетне середину міста і Ringstrasse тунелями по-під землю; ті тунелї сягати-муть глубше від проводів води, ґазу і каналізації. Се все буде монументальною будовою і, надїятись, дуже причинить ся до розширеня міста через улекшенє сполученя з серединою міста. Тисячі робітників заняті при будові; платня добра: найгіршій робітник 1.20–1.50 зр. денно. Цїлі маси робітників рекрутують ся з Италії, Чехії і Словаччини; рідко де побачиш Нїмця-Віденця, а вже така зовсїм не видати наших Галичан.

 

*

 

Kunstlerhaus отворив з днем 2 цвітня виставу образів Адольфф Менцля, берлиньского майстра. Се той маленькій ростом але великій духом і пензлем артист, що уродив ся 1815 року, а торік цїлий надепрейскій город обходив єго 80-ті уродини. Коли Менцель ишов в гостї до цїсаря Вільгелма і варта двірска зробила перед ексцелєнцією фронт — всї з зачудуванєм запримітили, що артист ледви по "патронташа" сягав ґвардейским ґренадирам. А якій же великій і славний се чоловік! як вічно молодий і творчій дух Адольфа Менцля! Тих 300 образів і картин — се вже само собою здоровий шмат штуки і исторії Нїмеччини. Старцї, як Вільгельм І., Бісмарк і Мольтке стояли до недавна на шпилю могучости Нїмеччини, они сотворили нїмецку державу; они, можна сказати, робили исторію. Два инші сучасники-ровесники — историк Ранке і артист Менцель увіковічнили их дїла. Те, чим чванить ся новітна школа, именно штука представленя руху і житя воздуха — знайшли вже давно у Менцля недостижиму руку. З того огляду образ "Aschermittwoсh im Thiergarten" є незрівнаний. Артист, представляючи народ нїмецкій, глядав за ним при роботї [рівно-ж як Ґустав Фрайтаґ] і з-відси початок другої картини "Eisenwalzwerk". Велика маса историчних образів — найголовнїйші: відїзд Вільгельма І. до армії в роцї 1870 а другій стріча Іосифа II. з Фридрихом — роблять на видця могуче вражінє. Професорам університету з 70-им роком житя, кажуть ити на пенсію, а Адольф Менцель чує ся мимо своїх 80 лїт молодим, в розцвітї творчости.

 

*

 

Театри віденьскі [а є их вісїм] після ферій страстного тиждня отворили ворота хрмів Мельпомени. Новостію збогатив ся в сїм тиждни Raimund-Theater, виставивши вчера фарсу Вальтера Штайна п. з. "Frаulein Doktor". Се в спосіб дуже нещасливий осміній змаганя еманципаційні жінок. Автори вивели на сцену юристку, що пізнїйше пробує щастя в карієрі адвокатскій. Штука неудачна, на-скрізь нїмецка шабльонова "Posse" не удержить ся в репертуарі. Видко, що театрови Раймунда interregnum директорске не виходить на здоровлє. Справедливо замічає Аrbeiter-Zeitung: "Що є люде, котрі пишуть такі глупі штуки, се річ замітна; але що є люде, котрі их виводять на сцену, то чудно!" Для доповненя цїлости подаю, що оба автори — артисти драматичні в Берлинї. — Що-ж Вам ще? Carl Theater виставляє пятьдесять і котрийсь раз день за днем свою Posse "Eine tolle Nacht". Кусник дурний, пересолений пікантними сценами і зворотами, подає велике gaudium зденервованій публицї віденьскій. Цїсарска опера виказує давні обсади репертуару; молоденька прімадонна Павля Марк повернула знов на сцену. А — risum teneatis — сензаційна вість: чотири балєтницї опери авансувала на солістки балету а 52 з елєвок на членів корпусу балєтного. Тож то утїха мусїла запанувати між численними поклінницями балєтничої штуки!... Новий театр [девятий] під именем Franz-Iosefs-Theater має небавом станути на грунтах давної Wahringerlinie. Акційна спілка вже запевнила будову. Театр буде присвячений штукам народним і патріотичним, щось в родї теперішного "Volks-тeaтpy".

 

*

 

Venedig im Prater, відновлений і побільшений, отворює свої води для публики 25-ого цвітня. — Ротунда в Пратері помістить сего року в собі виставу Тиролю. Буде се вистава етноґрафії, промислу і туристики. Тирольска вистава у Відни?... Такого ще тут не бувало.

 

Дѣло

13.04.1896

До теми