[Моя патріотична бездїльність. — Дві ери маковейскі і різниця між ними. — Новокурсний вербунок на посади з золотими ковнїрами. — Чого правительство таке щедре з підвисшенєм платнї? — Що стало ся з словом бувшого премієра міністрів?]
Питають ся мене: чого я перестав писати фейлєтони до "Дѣла"? На се зложилась обставина, з котрою, як самі побачите, я мусїв числити ся. Передовсїм мій колєґа в "Зорі", що то пише в нїй політичні фейлєтони, побожив ся перед цїлою громадою, що навіть і оком не кине на фейлєтони "Дѣла", наколи з підпису під ними не переконає ся, хто се з руского артистичного світа пише фейлєтон, і чи имя пишучого дає запоруку, що особиста гідність читаючого фейлєтон нїчого на тім не утерпить. І як менї ту було дальше писати фейлєтони? Свого повного имени не положу вам під жадне друковане письмо, аби ви мене навіть різали, — се вже моя слабість, що не можу дивитись на своє имя виставлене публично на позорище, ну а з другої сторони таки прикро було менї, що головний фейлєтоніст першорядної рускої літературної часописи завзяв ся своїм иґнорованєм мою літературну дїяльність убити в самім зародї. Га! — подумав я собі, — маю я писати фейлєтони, котрих нїхто з передплатників "Зорі" за проводом свого фейлєтоніста читати не буде, то лучше нехай моє перо ржа їсть, та й шпурнув я ним під стіл, де до нинїшного дня спокійно собі лежало. А друга обставина, яка укріпила була мене в моїй постанові, се обава перед внесенєм рускмх декадентів, котре в найблизшій будучности має дістати силу закона. Має то бути закон, котрим заборонено буде під великими карами грошовими писати по руски етимольоґією, а при тім від хвилї, коли закон війде в житє, має ся знищити все, що доси на Руси писано етимольоґією. Се має ся стати в тій цїли, щоби викорінити на Руси московского духа, котрий влїз в етимольоґію і там на шкоду держави і народу руского спиняє нормальний розвій нашої суспільности — як се впрочім видно зі всїх видавництв писаних етимольоґією. Яка доля по заведеню сего закона постигне мої етимольоґічні фейлєтони, се я заздалегідь прочував і за-для того перестав я их писати. Я став від того часу більше приноровлюватись до орґану всеї Руси-України, репрезентуючого погляди всїх изряднїйших патріотів, в них же нѣсть льсти.
Дивним дивом попав в той орґан якійсь неспокійний опозиціоніст, котрому я з своєї сторони богато маю завдячити, бо він пишучи за нашу бездїльність народну перепачкував моє имя у вступну статью орґану всеї Руси-України, в наслїдок чого згадка за мене поміщена в тім орґанї перейде от рода в род. Маючи таку певність на свою безсмертність, не так дуже залежить менї тепер на фейлєтоністї з "Зорі" і тому я назад вертаюсь писати фейлєтони до "Дѣла".
*
Коли недавно розчитував я исторію борби жидівского народу по утратї політичної самостійности, заняла мене незвичайно доба маковейска, в котрій cїмox братів Маковеїв постояло житєм за знасилувану ворогом вітчину і віру. Була се борба завзята, в котрій нарід, хотяй побіджений могучим ворогом, таки не упав, але кріпшав на дусї. При відчитуваню сеї исторії прийшло менї на гадку, що ми також переживаємо тепер еру маковейску. І рускій Маковей рівно завзято веде борбу, як жидівскі Маковеї, вправдї не з ворогом, але з рідними братами, не за вітчину і віру, але за більше реальні річи. Сі реальні річи — се идолопоклоньство для кождочасного правительства, се опортунізм не добачаючій для опортуністів нїчого оскорбляючого, наколи повітовий достойник бьє в лице горожанина, — се здобуток на поли пpocвiтнім, де для руских читалень замикають народні школи, а з руских народних шкіл проганяють учителїв Русинів, — се засуспендованє законів для борючих ся о право заневоленого народу. Дивна річ, що в нинїшній маковейскій борбі розходить ся реальним політикам о чисто жидівскі идеали найновійших часів — о звеличанє рабства і власти. Яка-ж ту велика пропасть між етикою двох діб маковейских! Чи ми дїйстно так зжидоватїли, чи лиш опортунізм рускій без жидівскої одежі не дасть ся подумати? Ту вже хиба нїхто не буде дивуватись, що орґан, пропагуючій між Русинами жидівско-опортуністичні идеї, кличе з емфазою: ми є орґан всеї Руси-України.
*
В 12 числї сегорічної "Правди" подана алярмуюча вість, а именно, що рускому клюбови а взглядно єго голові удало ся виробити одному Русинови в міністерстві внутрішних справ посаду VIII. кляси ранґи. Рускій клюб подає до прилюдної відомости, що интервеніювати буде на користь своїх людей лише при обсаджуваню посад з золотими ковнїрами, — як се впрочім єго визначному становиску відповідає — а при тім звертає увагу, що при обсадженю посад возьних треба звертатись до посла Романчука, котрий вже навіть одному Русинови таку посаду в парляментї мав виробити. Гей-же панове новокурсники, аспіранти до золотих ковнїрів! спішіть поки час, бо готово золотих кoвнїpів не стати для всїх реальних політиків!..
*
Цїкава се річ, з-відки правительство, котре ще перед двома роками не хотїло згодитись на підвисшенє запомоги для урядників з 500.000 зр. на один міліон, від разу зробило ся таке щедре, що жертвує на побільшенє платнї урядників, професорів і священиків аж 14 міліонів річно? Приобіцяне підвисшенє платнї, як сказано, наступить з всякою певностію тогдї, коли палата ухвалить податок від біржі, пива і горівки, або нашими словами, наколи орел, риба і рак, запряжені до воза, потрафлять єго тягти на перед. Для вас се певно не дуже ясно. Я буду старатись, щоби ви мене порозуміли.
Чи чули ви коли, щоби правительство, бажаючи якогось більшого кредиту, чи-то на цїли війскові, чи на які там инші, приходило до палати з застереженєм, що лиш тогдї жадати буде кредиту, наколи палата ухвалить закон на підвисшенє податків? Доси сего не було! Що иншого урядники, професори і священики. Вносить ся для засади проєкти підвисшеня их платнї, однак разом з тим на покритє видатків вносить ся проєкти підвисшеня податків несимпатичних, як від пива і горівки, котрі мають відбити ся на бідаках, а з ними лучить ся податок симпатичний від біржі і при тім всїм звертає ся увагу палати, що наколи палата не ухвалить тих податків, то правительство на се не буде наставати. Коли би був внесений лише податок від біржі, тогдї коло польске з клєрикалами і Чехами готові ухвалити такій податок; так само коли би був податок внесений лише від горівки або пива, то недіткнені ним сторонництва ухвалили би такій податок; наколи-ж проєктом правительства всї більші сторонництва діткнені, а полишено их воли, чи хотять такі податки ухвалити, чи нї, — то чи буде в тім що дивного, як би великі сторонництва, стережучи своїх кастових интересів, показали урядникам, професорам і священикам — дулю! А що-ж тогдї правительство? — Що? — буде мати чисту совість, що хотїло помогти слугам держави, та палата ударемнила, і се стане покликом до всїх слуг держави, щоби при будучих виборах до ради державної ишли після указок правительства і тим самим причинили ся до складу ради державної, котра би всякі проєкти правительственні приймала...
*
Питав ся я: що то стало ся з тим словом бувшого премієра міністрів Віндішґреца, за котре згадував винахідник секретної польско-рускої згоди в своїй відповіди до молодежи академічної, кажучи, що слово такого чоловіка як Віндішґрец, — се майже те саме, що дїло. Отже донесено менї, що бувшій премієр міністрів, уступаючи з посади, подарував свому почитателеви на памятку майстерно виточену табакерку а на єї окладцї находить ся малюнок, що представляє лише три пальцї, а то, великій, вказуючій і середущій, і то в сей спосіб, що великій палець входить в середину поміж вказуючій і середущій і творить щось такого, нїби — фіґу. Що за значінє може мати ся фіґа, сего я вже нїяк не міг розібрати, але надїю ся, що найду автентичне поясненє єї між здобутками ново-курсної політики, котрі мають ладитись до друку яко дальша серія здобутків друком оголошених перед роком.
Дѣло
11.04.1896