Сими днями був я у Львові. Між нашими орудками мав я дїло і до маляря п. Теофіля Копистиньского, в домі ч. 20 при Краківскій улици. Проживає він там на третім поверсї і там має свою малярску робітню. Мимо своїх шість-десяти майже лїт полїз я до хати сего pycкoгo "художника", звістного загально з своєї вічливости, честности характеру і точности в житю. Гарна єго робітня! всюди видно совістну роботу. Тут стоїть гарно викінчений велечезний образ св. архистратига Михаїла для церкви в Сернках середних; побіч него красує ся неменше красний образ "Стрітеня Господнього" для церкви в Морохові. Там на виднім місци викінчує ся величавий образ "Перенесеня мощей св. О. Николая" призначений для церкви в Иваню; побіч него видно нову вже зачату роботу: образ "Воздвиженя честного і животворящего Хреста" для церкви в Маріямполи...
Привітливий господар дому ввів мене до свого скромного мешканя з двох кімнаток та кухнї, де я побачив також спору вязанку гарних образів єго пензля в рамах і без рам. "Трудолюбивий се муж! — подумав я собі — певно єму й гаразд жиєсь у Львові!" Він представив менї тут свою честно-руску родину: 78-лїтну матїр, жену, дочку і сина; обоє дїти ходять до руских шкіл і є вже добрими Русинами. Думаю собі: все красно.
"Ну, й як веде ся вам в матеріяльнім взглядї?" — спитав я несміло. Се моє питаня придавило єго трохи; він посумнїв, а відтак сказав: "От бідую, як і весь наш дорогій нарід бідує. Як бачите, єсть нас пятеро осіб; часто обходитись мусимо і без найпотрібнїйшого, навіть без слуги... Кромі хлїба і страви треба ще одїня для всїх і дїтям знадібя до науки. За се мешканє "на бантах" плачу 400 зр. річно. Працю люблю і працюю в повнім значіню слова, та й не бояв би м ся і найбільшої працї, коли-б всї наші душпастирі, всї наші церковні братства памятали о своїх малярях, таких бідних Русинах як і они, а не спомагали тяжко заощадженим руским грошем заграничну конкуренцію та навіть ворожих нам людей... Через те наш брат нераз лишаєсь без роботи і гроша. Инакше ж би було, як би роботу діставало ся правильно цїлий рік, роботу за готівку, платну бодай правильними ратами..."
Я зітхнув і сказав: "Не журіть ся, честний брате! Наше духовеньство і наші передові люде не дадуть вже загибати своїм трудолюбивим одиницям! Кождий Русин-патріот приходить нинї вже до пересвідченя, що в першім рядї треба завсїгди і сюди підпирати свої институції і свої патріотичні одиницї. Того домагає ся від кождого Русина і від кождої Русинки добре понятий патріотизм. Надїю ся, що і ви, добродїю, не повторите вже більше свого жалібного висказу, гіркої правди, що "ремісло дає золоту долю, а штука золоту домовину". У нас як знаєте, тепер всюди чути вповни оправданий оклик: свій у свого! свій для свого!
Дѣло
20.03.1896