Христос раждаєт ся!

 

Свято мира на земли, свято побіди Сонця правди, коли то засвітило світови світло розуму — святкує нинї весь нарід рускій. При проскурі понесуть ся желаня в кругах родинних, повні любови, сердечности і правди, з надїями на будуче a з прощенєм минувшого. Всїх огорне чудотворна сила тепла родинного, всї почують ся братами і наберуть сил у взаїмній любві в часї того великого свята, котрого символом небесний голос: "Слава во вишних Богу і на земли мир во человіцїх благоволеніє".

 

Бо що-ж припало народови рускому "на коляду"? Чи може достоїньства, почести, величаві і дорогоцїнні дарунки? Нї! Нарід рускій мов сирота може лиш з-далека придивляти ся, як другі щасливійші і багатші народи дїлять між себе дарунки. Для него нема кому приладити дарунків, а він сам в своїй смиренности і упослїдженю не досить грімко допоминав ся о коляду. Тож і призабуто на нарід рускій при загальній радости.

 

Не весело стрічає нарід рускій сегорічні свята Різдвяні. Тисячі єго синів не ждали тої радістної хвилї, коли залунає під низькими стріхами "Бог предвічний", а пійшли в далекі сторони за море шукати лїпшої долї. "Все нам одно, чи тут загибати, чи в чужинї пропадати!" — такими словами пращались наші нещастні братя еміґранти з ріднею, з батьківщиною, з краєм. А там чи многим довело ся засїсти до спільної вечері на сей Святий вечір? А ті, що засїли, чи не проведуть єгo серед сльоз і риданя?

 

А й тут на родинї не добром згадує нарід рускій свою долю. Крамоли і люта ворожнеча, брак єдности і любови, брак самосвідомости і почутя народного. Брат підносить руку на брата — на радість і утїху наших ворогів. Замість сполучити разом всї наші сили для оборони прав нашої матери-Руси та здобутя їй долї та волї народної — ми розбиваємо их, — замість спільно йти до одної мети, у нас годить ся манівцями, — замість ясно поставити собі цїль перед очима, у нас ганяє ся за фантомами, думаючи, що в них наша доля... І так животїємо — замість жити дужим, могучим питомим житєм!

 

"Христос раждаєт ся!" — а в тих словах скілько глубокої сили! Ті слова — се символ побіди світла над тьмою, правди над несправедливостію, любови над завистію. В имя того символа набирати нам сили до житя — і до борби, оживляти ся надїєю на красшу будучність — і на неминучу побіду. Як Син Божій, що прийшов на світ убогій, нїким не признаний, побідив могучість поганьства — так і для нас в побіднім символи Спасителя сила і надїя. Осїнїм ся світлом правди, огорнїм любовію і найменшого брата, а правда затріюмфує над злобою і завистію людскою. Не забуваймо, що "на земли мир во человіцїх благоволеніє".

 

В тій надїї і з такими желанями кличемо нинї враз з цїлим народом руским: "Славите Єго!"

 

Дѣло

04.01.1896

До теми