Український молодче! Розкрий найглибші глибини душі твоєї і серцем усім і думою твоєю до слів вісти моєї припади, — але як-же тобі її, як її вістити?

І так століттями убивали нас. Кайданами, погордою та брехнею. Аж прийшов цей падолист 1918, цей сумерк ідолів та царів, габсбурської брехні та кривди, і здійняв кайдани з наших рук і велів нам боротися не за Ідола, а за нас самих, за наш Єрусалим.

Щойно на днях наспіла до Відня вістка з Італії, що четар полевої артилєрії бувшої австрійської армії і молодий український письменник Володимир Котецький (Володимир Прудкий), помер перед роком у військовім шпиталі в Cordina d'Ampezzo на еспанку.

Усе як в казці.

Замітки з військового боку.

Делєґація Української Національної Ради у Львові ждала на інформації і розпорядження з Відня з дня на день, а тут події ішли одна за другою скорим ходом та грозила небезпека, що польська комісія ліквідаційна переїде з Кракова до Львова і при помочі польського урядничого апарату обійме державну адміністрацію Східної Галичини. Аби цему запобігти, треба було скоро ділати.

(La morte dei forti e spettacolo di dignitа.) З проклямації Г. Чернускі 1848 р.

Благословенна будь священна хвиля, / Благословенні невмірущі дні! / Ви розповили Велетня з безсилля / І сили люду, скамянілі в сні, / Збудили дивом на геройське діло.