При кінці 1916 р. кинула мене судьба до табору українських виселенців у Ґмінді. Пережив я там все горе наших виселенців і з останнім транспортом десь в серпні 1918. вернув я до краю.

Державна катастрофа, яка постигла нас, була між иншим вислідом наших власних недомагань і прогріхів, вольних чи невольних — все одно. Після руїнного удару ми входимо в себе самих. Починається аналіз нашого індивідуального й суспільного "я".

Ріжні вісти.

З дня.

Арештовання посла Старуха. — Троє дітей задушених димом. — Нещаслива пригода. — І сего не вільно! — Наша школа. — Соймова комісія для справ інтернованих і полонених.

Невеличкий гурток українського громадянства відвів у суботу Модеста Сосенка на місце вічного спочинку.

Пяту божу заповідь "Не убій!", магомедане викинули вже зі своїх катехізмів, — каже мій приятель — бо ця заповідь на практиці не дасться перевести.

Нашу культурну працю припинено, нові кадри інтеліґенції не виходять. На цілу Соборну Україну приходять часи подібні до тих, які настали по Полтаві.