Культурні рани.

Шаліла війна на Сході і Заході; судьбу чужої окупації переходила Бельґія, Сербія та й Польща. Всюди забирала війна великі жертви людського матеріялу, приносила зруйновання господарського життя — се наслідки самозрозумілі. Розуміє кождий, що переможець в імя сили може позбавити окупованої людности політичних прав — та права плекати свою культуру, розвивати свою науку окупатор — навіть у сій страшній війні — не відбирав побідженому. Ми були свідками німецької окупації в Бельґії та в Польщі, австрійської в Сербії. Всюди там противника політично обезвладнено та руйнувати його культуру нікому й на гадку не прийшло, противно, щоби відвернути увагу противника від політичного життя, старав ся окупатор навіть попирати культурну й наукову працю окупованого населення. Ми бачили, як "безпощадний" "варварський" Прусак закладав польський університет політехніку в Варшаві та флямандський університет в Ґент, як попирав, та не спиняв виїзду польських та бельґійських студентів на німецькі університети.

Наша Придніпрянська Україна менше щаслива від тамтих країв. З повстанням Самостійної Української Републики зі стихійною силою зірвав ся культурний рух. Повстає Українська Академія наук, кілька університетів, не говорячи вже про середні школи. Видавничий рух приняв ґрандіозні розміри. Та прийшли чужі наїзники. З півночи і з полудня менше культурні чим тамті і свіжо прозябаючий рух здавлено. Вже шестий рік у нас застій. Не продукуємо ми інтеліґенції, науковий рух припинений.

Статистика за час війни виказує у всіх народів Евроли спадок видавництв а особливо ориґінальних научних праць о 50%, у нас він певно далеко більший. Українській нації завдано тяжкі культурні рани.

Очи цілої Соборної України звертали ся на Галичину. Звідси сподівала ся Придніпрянська Україна дістати не лиш наукові сили, але й кадри інтеліґенції для обсади відвічальних лиць в державній машинерії. Та послідні події сильно прорідили ряди нашої інтеліґенції, а науковий рух мало не зовсім припинили. Причина в першій мірі лежить і тут в замкненню місцевого університету для українських слухачів через зарядження сенату, що вступ на польсько-український університет мають лиш ті, що повнять військову службу в польській армії та мають польське горожанство. А що після міжнародного права (ґаґська конвенція) на окупованій території, отже і Української Галичини, ніхто не може мати польського горожанства, як також не може бути мови про обовязкову військову службу, то практично краєвий університет функціонує лиш для заграниці. Таке представлення зробила Укр. акад. молодіж у своїм протесті до академічного сенату, який до нині позістав без відповіди.

Старання "Наукового тов. ім. Шевченка" заложити приватні університетські курси зустріли ся з перепонами окупаційних властей. Наукове товариство, якому одинокому може бути і колись на певно буде поручене орґанізовання українського університету — відмовлено компетенції до сеї справи. — Факт історичний.

Так само стрінуло перепони товариство для уряджування людових університетських викладів ім. Петра Могили. Тим чином й приватні університетські курси стали не можливими.

Старали ся краще ситуовані одиниці виїхати на якийсь заграничний університет та пашторту нині — Біг дасть.

Нашу культурну працю припинено, нові кадри інтеліґенції не виходять. На цілу Соборну Україну приходять часи подібні до тих, які настали по Полтаві.

Нашому культурному життю завдано глубокі та важкі рани.

Нова Рада