Німецький нарис про українське мистецтво.
"Сучасне українське мистецтво" — так називається нарис, написаний Павлом Ковжуном, виданий по німецьки Українським Науковим Інститутом у Берліні (ч. 36—37). При браку навіть українського підручного конспекту сучасного нашого мистецтва, таке видання дуже потрібне. Приготоване, як інформативний огляд для чужинців, воно належатиме напевно до найцікавіших. Інститут мав щасливу руку у виборі автора, одного з безпосередніх орґанізаторів мистецького руху, якому всі мистецькі справи добре відомі.
У кідьканадцятьсторінковий конспект годі було вкласти широко всю багатогранність українського мистецтва, хочби тільки останніх десяти літ. Звідси конечний високий стиль, усі митецькі прояви взяті у головних рисах, імена обмежені до найважніших. Вступ Марії Мірчук (яка й переклала працю на німецьке) різко відмічає у передмові ріжницю між українським мистецтвом, що не зважаючи на східні впливи, всеж залишається в колі европейського мистецтва.
Огляд Ковжуна обіймає малярство, різьбу, монументально-декоративні мистецтва, важніші дані про мистецьку критику, пресу та орґанізації. Бракує в ньому тільки графіки, що творить для себе окрему цілість, але Інститут дав уже раз огляд українських графічних надбань з нагоди вистави української Графіки в Берліні. Крім цього про графіку писали вже нераз спеціяльні німецькі журнали, як нпр. "Гебравхсґрафік". У своїй статті Ковжун бере як зворотній пункт і вісь сучасного українського мистецтва рік 1917, розглядаючи в одному розділі мистецтво доточасне, а в другому пореволюційне. Бачимо, як на тлі мистецтва, твореного українськими мистцями для чужинців, поволі наростає свідомість українського національного мистецтва, сильно звязаного з етноґрафізмом і як на переломі ХХ. ст, починає наростати типово мистецька ґенерація мистців (Мурашко, Труш, Новаківський, Кричевський...), вже озброєна здобутками західнього імпресіонізму та немалим майстерством. Рік 1917 переломовий тим, що він згуртував у сприятливих умовинах власної державности багатьох видатних мистців — хочби такі індивідуальности, як Нарбут, Бойчук і Мурашко, був роком створення Української Академії Мистецтв, а найважніше, із загальним стихійним національним зрушенням, кинув цілі лави талановитої молоді на фронт мистецтва. Спеціяльну ролю відіграв у ті часи М. Бойчук, який, зовсім у дусі формалістичних шукань своєї доби, з погляду завдань нового мистецтва підійшов до візантійської української традиції, кладучи міцні основи під свою школу монументалістів, яка є взагалі найвидатнішим явищем і подією нового українського мистецтва, обік Нарбутової ґрафіки.
Українська різьба, вирісши подібно як малярство, у повоєнні роки дала не тільки видатних різьбарів, які відбили у свому мистецтві головніші стилістичні напрями нового українського мистецтва, але взяла теж участь у безпосередньому творенні великих напрямних сучасности (Архипенко).
Оглядові преси й орґанізацій шкодить до деякої міри брак зазначення років їх появи та праці. З ілюстрацій (усіх є 17) звертають увагу передусім речі Бойчуків (М. і Т.), Писаренкової, Холодного, Падалки, Азовського та Архипенка. Відчувається брак Петрицького, зрештою всі речі підсовітських мистців перебиті з репродукцій і це дуже відбилось на технічному виконанні, так що читач не легко виробить собі з них якесь поняття про українське мистецтво, тим більш, що в Німеччині привик він до бездоганної репродукції. Та це незалежне від видавництва. Нарис цікавий своїм намаганням накреслити головні напрямні сучасного українського мистецтва. Ковжун зробив синтезу, а ця справа не маловажна. С. Г.
З нових видань.
Студії з поля суспільних наук і статистики. Том V., за редакцією Евгена Храпливого. Видано за допомогою Ревізійного Союзу Українських Кооператив у Львові. Львів 1938. Накладом Наукового Товариства ім. Шевченка, 8°, ст 164 + портрет. Ціна 4 зол. Зміст: І. В. Садовський: Олександер Русов як дослідник господарського життя України. 2. Л. Шрамченко: Український статистик Олександер Русов. 3. Д. Антонович: Праця Олександра Русова для українського театру та музики. 4. І. Витанович: Олександер Русов у взаєминах Галичини з Наддніпрянською Україною. 5. М. Возняк: З листових звязків О. Русова. 6. С. Русова: Життя українського ідеаліста з кінця XIX. віку, О. Русова 9. Ю. Русов: Дещо про батька. 10. В. Огоновський: Бібліографія писань О. Русова. 11. Хроніка Комісії.
