Про те, що треба в українських мистців-образотворців у Львові скликати зїзд, ідуть балачки і паради вже давно. Чому він не відбувся до цього часу, на це склалися ріжні причини, хоч мистці признали його необхідним. Навіщо такий зїзд потрібний, які його завдання, програма? Поки відповімо на ці питання — звернемо увагу от на що. У державніх народів, де мистці знаходяться у досить добрій, а нераз дуже добрій ситуації — такі зїзди відбуваються щорічно. Вони кермують своєю працею загального мистецького характеру, а висловлюють свою думку про всякі мистецькі явища, відповідно до вимоги моменту. Це орієнтує мистців у ріжних фахових справах, не кажучи про моральне значіння і контакт з широкими колами громадянства.
До цього часу з українських зїздів відбувся такий один — у Києві у 1917 році. Наслідком цього зїзду було оснування Української Академії Мистецтв, загальна поправа становища українських мистців, а головне, окрім Академії — видвигнення цілої низки мистців на провідні становища у мистецтві. Цей зїзд був підвалиною пізнішого буйного розвитку українського митецького життя і завдяки ньому повстало яких десять мистецьких орґанізацій, що мали у відродженні нового українського мистецтва епохальне значіння. Зїзд обєднав усі мистецькі сили на Україні, включно до молоді, а таке обєднання зробило своє діло, коли треба було стерегти буквально кожний мистецький обєкт, включно до цінних старих церков на провінції. Шкода, що про цю героїчну діяльність українських мистців до цього часу немає докладної друкованої праці. (Є кілька невеличких у російській мові, переважно виданих закордоном).
Ми, українські мистці, маємо тут у себе також богато праці, більше, як на перший погляд видніється і є над чим задуматися спільно.
Треба обміркувати і впорядкувати цілу низку професійно-економічних справ. Треба знати умови праці, щоб невпинно підвищувати їx якість, щоб раз вилізти з провінціялізму, в якому ми всі на провінції сидимо по вуха. Стояти на місці, а ще гірше тратити ті культурні позиції, які намічувалися вже у нас 10—15 років тому, не можна. Треба сказати нашому громадянству одну правду, що без міцної, живої і діяльної своєї культури у всіх ділянках мистецтва і літератури, яка промінювала б далеко поза межі нашої батьківщини, ми нічого не вдіємо ні політично ні економічно. Уже доказів і то дуже болючих маємо за останніх двацять кілька років аж занадто. Ніхто не буде ніколи рахуватися з некультурною нацією, які астрономічні міліони населення вона і не мала б.
З інтеліґенцією, що не в силі видати з себе культурної верхівки, також ніхто не може рахуватися, бо тоді вона матиме лиш відповідні прикметники: просвітянська, кооперативна чи сільська інтеліґенція.
Зїзд повідомив би теж широкі кола громадянства про те, яким шляхом ідуть мистці і які мають потреби. Дуже важною справою на такому зїзді виміна думок про саме мистецтво. Наші мистці порозкидані майже по всіх більших центрах світу, підпадають під ріжні впливи, зрештою вчилися в найріжнородніших школах.
І всім цікаво перевірити чи вирівняти свої погляди. Є і такі пекучі справи, як орґанізація вистав. Від кількох років українські мистці не мають змоги улаштовувати своїх вистав у наших обох музеях, що дістали багато нових збірок і не мають місця. Остання вистава О. Грищенка відбулася у двох кімнатах "Просвіти", де тепер працює редакція "Діла". Дуже важною справою є охорона памяток старовини, якою у наc ніхто не займається і час до часу гинуть у нас навіть церкви, як от у Потиличі чи Сихові — і тоді лиш обмежуємося до крику і протестів у пресі, що не має ніякого значіння. Треба ввійти в контакт з деякими установами, що теж журяться такою справою. Треба освідомити ширшу масу інтеліґенції про деякі памятки мистецтва.
Чи не треба б заопікуватися нам поліхромією церков, яких щороку малюється на десятки і то часто так жахливо, що аж кричати треба з болю!
Треба боротися з наслідуваннями і пляґіятами, якими засмічується наше мистецтво, особливо в ґрафіці і реклямі, де принагідні "рисівники" крадуть чужу думку і працю і компромітують нас. Цим притуплюється свіжа і творча думка та ориґінальна праця. Вже з цих кількох думок можна бачити, як багато питань може заторкнути такий зїзд. Справою зїзду зайнялися у нас дві мистецькі орґанізації — Асоціяція Незалежних Українських Мистців і Т-во "Спокій" у Варшаві. Вони звернуться теж з проханням до деяких мистецтвознавців та преси, щоб допомогти їм.
[Діло]
09.04.1939