Ірина Гах

« Я був вихований на православній релігії. Єдине, що я з неї виніс – це любов до символів, бо релігія переповнена ними…»

 

                                           Олександр Архипенко.

 

 

30 травня 1887 року у Києві народився Олександр Архипенко, творчість якого на початку ХХ століття змусила весь художній світ по-новому глянути на мистецтво скульптури.

 

Архипенка вважаємо засновником новітніх напрямків у пластичних мистецтвах, у яких художник «оживив порожній простір», надав нового звучання давньому мистецтву творення повнооб`ємної скульптури. Він експериментував у всьому: образотворчій пластиці, трактуванні форми, сутності природи творення художнього образу; він однаково успішно працював із склом, металом, цементом, деревом, глиною, гіпсом тощо. Митцю пощастило дожити до часів, коли його творчі досягнення були високо оцінені, і він зміг втішитися славою найвідомішого скульптора початку ХХ століття. Але визнання прийшло не швидко…

 

 

У 1933-1934 роках у США відбулася виставка–ярмарок „Століття прогресу”, яка прославила Чикаго як одне з найрозвиненіших міст країни. Свою вагому лепту у процвітання мегаполісу внесла українська громада. У Чикаго весною 1933 року на великій площі поміж 12-ю і 39-ю вулицями вздовж озера Мічіган розмістились експозиції різних країн, а посеред них – павільйон „Україна”, збудований за архітектурним проектом Української Технічної Школи міста Львова, який представляв українську громаду Чикаго. Варто згадати про важливий факт, показовий для 1930-х років, коли більша частина України входила до складу СРСР: проти побудови окремого українського павільйону на виставці «Століття прогресу» виступив тодішній радянський посол у США Максим Литвинов.

 

 

Рекламні листівки, друковані в тодішніх українських газетах, розсилалася поштою зі закликами: «Українці Америки, Канади, Бразилії та інших заморських країв! Трапляється велика історична нагода помочи нашим братам в ріднім краю!».

 

 

Відвідувачі української експозиції відзначали велику національно-політичну вагу цієї події, яка, на їхню думку, заслуговувала на увагу істориків, політиків і, звичайно ж, мистецтвознавців: протягом п’яти місяців павільйон став важливим осередком культурного життя Чикаго, бо на ній було окремо представлено національну культуру. Українська преса захоплено повідомляла про мистецьку експозицію українського павільйону. На ній були представлені роботи митців українського походження із різних країн: Бабія, Третьякова, Редька, Андрієнка, Савченка-Бельського, Кричевського, Перебийноса (Франція); Цимбала (Бразилія), Кришівського (Аргентина); Бутовича (Чехословаччина). Більшість цих митців були знаними у світі, адже вони успішно виставлялись і в європейських столицях (Прага, 1933; Берлін, 1933; Париж, 1934) і в Галичині. Відоме львівське мистецьке об`єднання АНУМ (Асоціація Незалежних Українських Мистців, 1931-1939) доволі активно пропонувало до огляду твори згаданих художників – як і деяких митців радянської Україні.

 

«Паризька група», яка входила до складу Асоціяції (Бутович, Андрієнко-Нечитайло, Борачок, Кричевський, Перебийніс та ін.) разом із галицькими художниками Ковжуном, Іванцем, Новаківським, Смольським тощо отримали можливість «відіграти ролю мосту поміж східною і західною культурою,.. ствердити паралельний розвиток у мистецтві,.. великими кроками висловити свою індивідуальність» в образотворчій культурі міжвоєнного періоду.

 

Олександер Архипенко був запрошений до участі у виставці, де йому надали окреме приміщення, яке отримало назву «Будинок Архипенка». 

 

Архипенко, хоч майже все творче життя провів поза межами Батьківщини, ніколи не зрікався свого українського походження, про що згадували дослідники його творчості: «Будучи в Берліні, він підтримував тісні зв’язки з представниками тамтешньої української громади. У видавництві “Українське Слово” про нього було видано велику книжку в чотирьох мовах: німецькій, англійській, французькій та українській». Щоправда, за кордоном Архипенка часто сприймали за росіянина, адже в усіх біографіях згадано, що скульптор навчався у Москві. А проте американська преса при відкритті виставки 1933 року цільово констатувала: «Як відомо, Архипенка слава розійшлася на цілий світ, як одного з найвидатніших модерних різьб’ярів, так що його експонати будуть дійсною прикрасою українського павільйону і покажуть мільйонам відвідувачів чікагівської вистави, як високо стоїть українське модерне мистецтво”. Митець  представив 44 твори: «Українська Хата на світовій виставці в Шикаго вже манить і своїх і чужих…А по Хаті, скрізь – великі, ще не розпоряжені пакунки – то різьби Архипенка».

 

Чи не найбільшу увагу виставці було звернено на оригінальні теракотові скульптури під назваю «Ма»: Ма-Задума, Ма-Примара, Ма – Розподільна Сила. Ця серія скульптур у натуральну величину були присвячені образу жінки, в її всеохопній любові, сутності, терпимості та мудрості.

 

Твори Олександра Архипенка на світовій виставці в Чикаґо (світлини з архіву УНМ у Чикаґо)

 

 

Успіх робіт Архипенка на виставці у Чикаго був приголомшливий, преса публікувала інтриґуючі деталі: «Прибули ми на виставку 11 вересня, заплатили вступ по 50 центів і почали розглядати… Так як твори нашого артиста Архипенка… дивитеся, і нічого не розумієте, щось шукаєте, та нічого знайти не можете. Було добре і виразьне, та модерним артистам не на руку і давай ставити нове, або інакше. Тому то всі шикаговські газети так радо розписуються про Архипенка, бо ціле місто збудоване гейби за його творами. Казкове місто, загадкове для звичайного чоловіка, як всі твори Архипенка».

 

За короткий час по завершення чиказької виставки до Львова прийшов лист від Луки Мишуги – державного та громадського діяча, журналіста, редактора, юриста, багатолітнього шанувальника історії України, відомого поціновувача українського мистецтва, який від 1920-х років мешкав і працював у Америці, був співзасновником і політичним ідеологом Об’єднання українських організацій в Америці:

 

«У минулому році, з нагоди вистави творів нашого славного мистця Александра Архипенка на Світовій Виставі в Шікаго, виринула думка, щоби закупити його твір «Ма» для Національного Музею у Львові. Виходили ми з того заложення, що є пожаданим, щоби хоч один твір Архипенка був на рідній землі, українським музею.

А як про це довідався п. Архипенко, то згодився відступити отсей твір за третину ціни, яка була поставлена на виставі...

П.Архипенко виїзджає тепер до Каліфорнії на літні виклади в університеті, але тут буде усе так заряджене, що як тільки прийде ота посвідка, все буде вислане. Дуже радію, що ми з нашого боку могли причинитися хоч тим одним твором до збагачення так дорогого нам Національного Музею...».

 

Цей лист був адресований директору Національного музею у Львові – Іларіону Свєнціцькому.  

 

Про творчі досягнення Александра Архипенка у Львові було відомо ще у 1920-х роках, адже відомий львівський критик мистецтва Микола Голубець написав доволі ґрунтовну працю про скульптора-маляра українського походження, який своїми творчими досягненнями змусив говорити про себе Європу. 1926 року до фондової збірки Національного музею закупили олійну роботу «На терасі». Про творчі успіхи Архипенка знали українські художники, які виставлялися у відомих галереях: художником захоплювалися, його критикували, але в мистецьких колах прекрасно розуміли: український митець створив новий своєрідний і захопливий світ однооб`ємної пластики, модерного живопису та рисунку.  

 

По закриттю виставки в Чикаго у липні 1934 року заходами Луки Мишуги до збірок Національного музею у Львові було передано «найімпозантніший» твір О.Архипенка «МА», а у листопаді того ж року Архипенко написав до Іларіона Свєнціцького: «...Я дуже щасливий, що моя робота на все буде зберігатися близько до українського серця....» ¹.

 

 

На сторінках «Літопису Національного музею у Львові за 1934 рік» його директор І.Свєнціцький зазначав, що відбулася виставка «з приводу перенесення галереї новітнього мистецтва у репрезентаційній салі старого будинку, складена з 218 образів 46-ти мистців та скульптури Архипенка.». «Літопис…» публікував і коментарі самого скульптора щодо власної роботи: «Кожній матері; Кожному, що любить і через любов страждає; Усім тим, що творять у мистецтві й науці; Кожному, що чує й знає вічність та безконечність... МА знає і чує безконечність і вічність, бо вона є їх часткою. – Без границь є інстинкт і почуття МА. – І вона в своїй мудрості бачить речі, що є заховані в лоні майбутности».  

 

 

Для будь-якого з українських митців, розкиданих поза Батьківщиною, було надзвичайно почесним, щоби його творчі здобутки були представлені у фондовій збірці Національного музею у Львові. Ось що написав Олександр Архипенко після того, як його твір «МА» зайняв почесне місце в постійній експозиції модерного мистецтва у Львові:

 

 «...Я очень рад что мои роботы на теперешней выставке в вашем музее имеют успех.

Ваше намерение преобресть их для музея я очень ценю.

Я буду считать за честь, если они или часть их будет приобретена.

Принимая во внимание теперешний кризис, я готов уступить их для музея за половину той цены, которую я Вам раньше сообщил. Может быть, Метрополит Граф Шептицкий поможет это осуществить. Я помню, Граф помогал когдато артистам. Я знал одного скульптора украинца в Париже, который получал стипендию от Графа. Помню этого скульптора особенно потому, что он однажды почти что спас меня от голодной смерти, когда я жил на улицах Парижа и от голода был болен.

Этот скульптор мне разсказывал что Граф многое сделал для украинских артистов и искуства...»

 

(1935, мовою оригіналу)

 

В історії національної культури постать Митрополита Андрея була і залишиться прикладом великої любові та меценатства. Він знав і шанував давнє мистецтво, та поряд із тим розумів і вартісно оцінював сучасні досягнення молодих митців. Саме завдяки далекоглядності та мудрості Владики, у стінах, створеного та подарованого українському народові Національного музею, паралельно з експозиціями давніх пам`яток національної сакральної образотворчості, відбувалися «модерні» виставки, які не відразу були позитивно сприйняті громадськістю. Та попри критику та нападки преси, авторитет Шептицького, його наполеглива робота у напрямку творення та розвитку українського мистецтва дала надзвичайно позитивний результат: першу половину ХХ століття з високими досягненнями оновлення національної образотворчості (особливо – церковної) вважаємо одним із найцікавіших і найпродуктивніших періодів в історії української культури.

 

Олександр Архипенко був гордий тим, що його твір, який отримав найвищу похвалу на виставці у Чикаго 1933 року, буде зберігатися у Львові, але він не міг передбачити подій 1952 року… Тоді Львів назавжди втратив роботи Архипенка – найкращого  скульптора ХХ століття, твори якого зберігаються у найвизначніших галереях світу, митця, який уславив Україну й усе життя був гордий зі свого походження.

 

 

ПРИМІТКИ

 

¹ Літопис Національного музею у Львові за 1934 рік. – С. 9.

 

 

 

31.05.2016