Невдовзі на українські екрани вийде російський фільм «Дуелянт» Олексія Мізгірьова. Чи точніше: може вийти – якщо це дозволить Держкіно. І я не надто маю право писати про нього завчасно, але, як журналіст і кінокритик, не маю права не писати. Тим паче, що він є, здається, найкращим візуальним виявом «русского міра» останнього часу, такою собі рекламою. Або антирекламою. Адже вбивство – як визначальне слово щодо головного героя фільму – не може бути позитивним моментом, не може приваблювати. Чи може?