Моя господиня демократка. Не любить людей з привілеями. — Бо чи то ми не з одної глини зліплені? — каже вона. — Не треба дивитися, як хто убраний. Для кождого повинні бути рівні права.

Малий фейлєтон.

Ми часто читаємо в польських ґaзeтах, що вони, себто ті ґазети, є відгомоном публичної опінії польського населення краю.

Я можеб і не писавби про добрі й слабі сторони мойого приятеля, — якби не ревізія. Так, ревізія! Прийшло до дому мойого приятеля кількох лєґіоністів з "Вajonett auf", кількох міліціянтів, а на чолі якийсь комісар, якого титулували радником.

Я був раз свідком, як гицель в одному малому місточку в дуже примітивний спосіб ловив собачку без медалю.

(Притча про Партію, що богато про себе думала).

Знова під неділю черга на невеселий кутик, а зібралося до нього досить недобрих вісток.

Тут у Львові нічого нема; нема хліба, бо цей ячмінний і зле випечений так званий "хліб", який дає нам тепер світла апровізація — не до їди, нема бараболь — бо я не можу позволити собі на цей люкcyc, нема молока ні масла, — поїду, думаю собі, на провінцію, де всього є доволі та дешево. Щаслива провінціє!

І скілько літає таких метеликів? І хто їх і за чим посилав? Хто спитає, хто провірить? А суткові йдуть! Народня Республика, плати!...

ІІІ. інтернаціонала ніхто не умів пояснити. Ми мовчали нечаче набрали в рот води. Навіть симпатик соціял-демократів зморщив чоло і глубоко задумався.