Рік 1919 — це найбільш крівавий і тяжкий, який досі приходилося переживати цілому людству; — минулий рік — це рік загально-европейського безмежного горя.

Супроти загально української проблєми галицьке питання являється тільки частковим і партикулярним, а галицька політика тільки мало значучим епізодом. Може бути, що це парадокс, але всеж таки навіть сепаратистична політика галицьких парляментаристів зміряє до об'єднання українських земель.

Три листопади — 1917, 1918 і 1919 — неначе-б повторюються. Одначе тільки "неначе-б".

З утворенням національних держав "прекрасні дні Аранхуесу" для оцього паразитського, відірваного від народу, лінивого і бездарного шумовиння, що зветься всеросійською інтеліґенцією, минули. Чи-ж диво, що у цього шумовиння повстала така туга за царським минулим?

В останніх часах роздаються то тут то там голоси різкої критики на політику не тільки теперішнього уряду, але взагалі всіх українських урядів від початку Великої Революції, починаючи з Центральної Ради.

Геоґрафічно Московщину зачислюють вправді до Европи, але ніхто її не може зачислити, коли візьметься під увагу московську етнольогічну культуру. І саме це було як раз траґедія Славянства, що провідну ролю в славянському світі відогравав на протязі 19. століття народ — найменьше з поміж усіх Славян культурний, бо це усіх Славян компромітувало перед цілим культурним світом.

Та не меньше справедливим є твердження: ex Oriente tenebrae (із сходу пітьма), бо побіч того культурного сходу, сходу Ормузда, який людству дав світло і правду, був середовищем, в якому зароджувались вселюдські ідеали, — є ще другий схід, схід Арімана.

Ми є свідками орґанізації з'єдинених держав Сходу Европи. До цеї державної спілки не можуть належати Поляки, бо їх територія лежить на сході центральної Европи, ані Москалі, бо їх територія лежить в Азії, і вони повинні зайнятись створенням північно-азійського союза народів.

За весь час революції українська трудова інтеліґенція, котра взяла провід в масовім українськім рухові, тільки те й робила, що шукала приятелів серед московського громадянства.

Найбільшими нашими ворогами в нашім визвольнім поході являлися і являються соціялїсти тих націй, які над нами панували і які не стратили ще досі претензій на панування над нами.