Лежить в найгарнїйшій комнатї своєї віллї, що тоне серед маєвої зелени, купаючи ся в промїнях сонця. Як він любив її, ту свою хату, — любовю селянської душі, що хоче мати бодай кусник власної землї, любовю, висисаною з поколїня в поколїнє з матірним молоком. Тепер лежить як справжнїй господар, у своїй хатї.
Спить спокійно. Від вісьмох лїт се перший спокійний сон. Перший і останнїй. На лици, яке безпосередно по смерти носило ще слїди болю, спокій і погідність вічного сну.
