Цього разу кандидаток подавалося лише двоє, що зайвий раз засвідчує суттєвий кадровий голод у львівській культурі. Але одну з них до участі у конкурсі не допустили.

  У 60-х Західне Узбережжя США переживало музичний катарсис: нові гурти, жанр, форми. У 1964 Рею Брауну-молодшому було 15, він жив у Каліфорнії, у вільний від школи час продавав платівки у місцевому магазині. Ходив на концерти молодих гуртів, грав із однолітками рок. Каже, що музика для хлопців у всі часи була крутою нагодою зустрітися із дівчатами, тож він довго не вагався.    

Кожен із них — відома постать у сучасній українській літературі. Кожен не раз давав інтерв’ю вітчизняним і закордонним ЗМІ — але, здається, це вперше нам пощастило поговорити з ними обома разом — за столиком кав’ярні у львівській «Дзизі» під час Місяця авторських читань. Розмовляли про таємниці творчості й улюблених митців, про поняття поколінь в українській літературі, про творчі угруповання і товариства, про дискурси і контексти, про писання чужими мовами і перекладацьке ремесло... Розмова вийшла дещо хаотичною, але цікавою.