Катря Гpиневичева

  Гутірка з дороги.   Wеitra, 29. липня.   На мочарах Ґмінду стоїть ще удушлива мряка, якісь стовпи та доски, повязані загадочно, чорнїють над гнилими ровами як шибеницї, і хвилями оглядаєш ся, чи гурмою не надлїтає гайвороня. Сонце від нехочу встає над кладбищем, позолочує вершечки чахлих, мов сажею притрушених смерек, аж здається, немов за сими лїсами сховало ся в стрілах огню око Господне зі спущеною повікою.   — Звідки ви дядьку? — питаю мого візника.  
10.08.17 | Ґмінд |
Людський рух, як чорне озеро, в котре з силою звалилась камінюка, кругами стелить ся і при берегах стихає. Все довкола висловлює смертну скуку. Засвічую світло й кладу перед собою одну з тих книжок, які співають невмовкаючу хвалу богам Сикстини, всї понсові рожі раю приносять до ніг Аспазій і золотий диск пової ήοоνήкидають у простір світа, як стрілу весняного грому.  
23.07.16 | |