Гутірка з дороги.   Wеitra, 29. липня.   На мочарах Ґмінду стоїть ще удушлива мряка, якісь стовпи та доски, повязані загадочно, чорнїють над гнилими ровами як шибеницї, і хвилями оглядаєш ся, чи гурмою не надлїтає гайвороня. Сонце від нехочу встає над кладбищем, позолочує вершечки чахлих, мов сажею притрушених смерек, аж здається, немов за сими лїсами сховало ся в стрілах огню око Господне зі спущеною повікою.   — Звідки ви дядьку? — питаю мого візника.