О.Зінкевич. Щоденник. 1948-1949, 1967-1968, 1971-1976. – К.: Смолоскип, 2016.   Знаний здебільшого як керівник відомого еміграційного видавництва «Смолоскип», Осип Зінкевич довго утримувався від публікації своїх щоденникових записів. Сорокарічна дистанція, що розділяє останній рік записів і рік видання, може свідчити про те, що автор-видавець робив ті записи для себе, але з часом, в процесі поступового відсторонення і при забування, вирішив таки врятувати їх від падіння в Лету.  

  У передмові до перевидання книги спогадів Євгена Грицяка Євген Сверстюк писав: «Перед нами той випадок, коли автор книги не міг залишитися живим. Очолити повстання в’язнів сталінського концтабору означало останній етап».    

  Таран Л. Прозорі жінки. – Чернівці: Букрек, 2015.   Не такі вже вони і прозорі – ті жінки, про яких пише у новій книжці Людмила Таран. Часом і справді видно їх наскрізь, їхні почуття, їхні бажання і їхню відразу, коли вони повторюються з тексту в текст, – тоді хочеться відвести погляд, і кажеш їй: стоп, це зрозуміло, але чи не можна трохи туману на очі? Туману? – перепитує вона, але не затримується з відповіддю. – Хвилинку, я зроблю вам ще й не таке. Зроблю так, що у вас живіт стане чубатенький.  

  Махно В. Дім у Бейтінґ Голлов: Оповідання. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2015.  

  Чупа О. Бомжі Донбасу. – Дискурсус, 2014.   Заголовок і початок «Бомжів Донбасу» вселяють здогади, що перед нами книжка гостросоціальна. Невдовзі з’являються певні сумніви. Завершальна частина книжки, рукопис Вагнера, і її фінал ті первинні здогади остаточно спростовують. Сам по собі цей факт не вартує уваги і не підлягає однозначній оцінці, але…